«Японська трагедія: батько - рикша,

мати - гейша, син - Мойша.»

(анекдот)

Коли люди шукають роботу, вони дуже часто не задумуються над тим, що вони від неї хочуть отримати. І йдуть працювати мотивуючи себе різними факторами (можливість навчання, самореалізація, тощо). Хоча єдине, заради чого люди продають свою працю є гроші. Все інше -  видумане для того, щоб платити вам менше грошей.

В інтернеті на сайтах пошуку роботи публікується досить багато статей та консультацій на тему, як знайти роботу, як не провалити співбесіду, як вести себе із роботодавцем і т.і. Проте більшість з цих статей (якщо не всі) відображують точку зору роботодавців, чи їх представників - кадрових та рекрутингових агенцій. Це свого роду пропаганда, з метою формування у потенційних працівників поглядів, які вигідні роботодавцям.

У цій статті буде розглянуто питання пошуку роботи не з точки зору працедавця, а з точки зору людини, яка шукає роботу. Автор стисло розповість всю правду про відносини: роботодавець-працівник.

Отже, почнемо.

Перш ніж шукати роботу необхідно усвідомлювати кілька моментів, які дадуть змогу сформувати власну позицію та відстоювати власні інтереси під час співбесід з потенційними роботодавцями.

Перш за все, необхідно розуміти, що ні один роботодавець, яким би хорошим він не був, не хоче платити вам гроші. Це багатовікова істина, з якою марно сперечатися. Як би він себе не вів, як би не показував свої благі наміри, він все це робить заради одного - задля того, щоб купити вас якомога дешевше. І в контексті цього, він дуже зацікавлений у тому, щоб придумати яку-небудь «замануху», за допомогою якої він зможе утримувати вас на роботі, не підвищуючи зарплату. Такою «заманухою» може бути обіцянка підвищити зарплату, але лише тоді, коли ви її дійсно заслужите, або обіцянка, що обсяг роботи буде невеликим і у вас буде багато вільного часу, соціальні пакети, особистий службовий автомобіль і т.д.

Так, якщо ви маєте справу з порядним роботодавцем, то він виконає ці обіцянки, оскільки розуміє систему мотивації та стимулювання працівників, і він добре знає, що саме може примусити людей працювати на повну віддачу.

Але порядних роботодавців, як це не гірко визнавати, дуже мало. Більшості з нас доводиться мати справу з тими, хто «із хама пан»¹.

¹ Українське народне прислів'я: «Якщо із пана пан - віддасть воли, а якщо із хама пан - не віддасть волів.»

От пообіцяв вам такий нехороший роботодавець підвищити зарплату через півроку, але попередив, що «все залежить від вас, якщо проявите себе, то безумовно підвищимо, а якщо не проявите - то самі розумієте». Але чітких критеріїв, за якими він буде визначати, проявили ви себе, чи ні - він, звичайно, не назвав. Та й навіщо? Навіщо заганяти себе в глухий кут? Якщо повідомить, то працівник виконає усі вимоги, які до нього ставляться, і йому необхідно буде підвищувати заробітну плату (а ми ж пам'ятаємо, що платити нам він не хоче). А якщо не повідомить, то він завжди зможе придумати будь-яку відмовку, щоб не підвищувати зарплату, наприклад: «От бачите, ви не знаєте того-то, не робите того-то...» і так далі в такому ж дусі. Ви будете сперечатися? Звичайно ні. Більшість працівників у такій ситуації схиляють голову і тягнуть лямку далі. А саме це й необхідно було роботодавцеві. Якщо із ста працівників кілька звільняться з цієї причини, йому байдуже, оскільки ці декілька погоди у його компанії не зроблять. Отже, завдяки «заманусі» роботодавець досяг своєї мети - утримав на роботі працівника, не підвищуючи йому зарплату. Тобто, фактично зекономив свої гроші, або, інакше кажучи, обікрав вас, адже якби ви знали про те, що з вами так вчинять, звісно, ви не пішли б на таку роботу. Але поїзд вже пішов, і ви вже на роботі. І трудову віддали роботодавцю. І звільнятися якось негарно, бо «зайців» у нас не люблять... СТОП!

Зараз пропоную зупинитися і розставити всі «феєричні» точки )))

Отже, аксіома №1:

Жоден роботодавець не хоче платити вам гроші.

Наслідок №1 із аксіоми №1:

Оскільки роботодавець не хоче платити гроші, він жодним чином не зацікавлений підвищувати вам заробітну плату чи будь-які інші виплати на вашу користь.

Наслідок №2 із аксіоми №1:

Для того, щоб не підвищувати заробітну плату, роботодавець використовує різноманітні «заманухи».

Коли бухгалтер приходить на роботу, з ним домовляються, як правило, на певний визначений розмір заробітної плати (з/п). Можуть пообіцяти його підвищення. Згодом, з'ясовується, що обов'язків побільшало у 2 рази, а з/п підняли на 10%, а при цьому інфляція склала 30%. Скажіть, чи буде мотивація до роботи у такого бухгалтера, якщо розглядати лише грошовий чинник? Звісно, що ні.

Ідеальною є ситуація, коли роботодавець та працівник домовляються про певний розмір з/п + її підвищення в залежності від:

1) збільшення обсягу роботи;

2) рівня ринкової ціни на займану посаду.

За таких обставин працівнику невигідно буде змінювати роботу. Але чи багато фірм пропонують такі умови? Автор за свою багатолітню практику спілкування з найманими працівниками не зустрічав жодного такого випадку, на жаль.

На практиці все відбувається, як правило, інакше:

Прийшов бухгалтер на роботу. Домовилися з ним на оклад 1000 у.о. Бухгалтер щасливий, що вибив таку високу зарплату. УРА! Проходить 3-6 місяців. Обсяг роботи збільшився в 2-3 рази, ціни виросли. Зарплати, про яку домовилися, починає не вистачати. Бухгалтер просить про підвищення. Обіцяють, але не підвищують, або підвищують несуттєво. Життя «грузить» і далі. Бухгалтер думки про звільнення відкидає як може, бо на фірмі нормальний колектив, нормальні умови і т.д.(тобто, «замануха» спрацьовує). Але, щоб звести кінці з кінцями бере додаткову роботу на стороні. Фізично починає не витримувати навантаження. Наступає критичний момент, під час якого він остаточно не витримує, посилає всіх якнайдалі та звільняється. Звільнившись, на протязі неділі-півтори знаходить роботу на з/п, яка у 1,5-2 рази більше, ніж він отримував. І знову щасливий починає працювати... до певного моменту...

Якби у описаній ситуації роботодавець підвищив бухгалтеру з/п навіть не до ринкового рівня, а нехай, навіть, до дещо меншого рівня, ніж ринковий, бухгалтер не звільнився б і працював би далі. Але ж, пам'ятаємо, роботодавець платити гроші не хоче.

Саме для того, щоб у описаній ситуації утримати бухгалтера на посаді та не платити більше грошей, роботодавець і вигадує різні «заманухи».

Отже, аксіома №2:

«Замануха» - друг роботодавця та ворог працівника.

Наслідок №1 із аксіоми №2:

Якщо ви не хочете себе дешево продати, не ведіться на «замануху».

Наслідок №2 із аксіоми №2:

Якщо вам не потрібні гроші, тобто працюєте ви не заради них, а, скажімо, заради досвіду, тоді аксіома №2 вас не стосується.

Тепер повернемося до наших «зайців», біля яких ми зробили СТОП.

«Зайців» у нас не люблять. А хто таке сказав? Згадайте. Багато разів чули, всі про це говорять, але звідки дізналися?

Шановний читаче! Саме це і є результат пропаганди роботодавців, які зацікавлені і зроблять все, щоб заставити працівника працювати. Працювати не зарази отримання винагороди, а працювати заради самої праці, бо це вигідно роботодавцю. Десятиріччями, ще з радянських часів нам вдовбали в голову думку про те, що працівник, який часто змінює роботу - це «заєць», «пригун», на якого усі скоса дивляться, бо він такий-сякий нехороший, бо непостійний.

Але час йде, все змінюється. Але чи змінилося відношення до «зайців»?

У роботодавців - не змінилося, бо вони не зацікавлені в «зайцях».

У самих «зайців» - про це важко судити.

Але головне в тому, що роботодавці, як і раніше продовжують вбивати нам в голову думку, що «зайці» - це погано. Прийшов працівник на співбесіду, кадровик дивиться резюме, й каже: «А, так Ви на останній роботі менше року пропрацювали, нам такі «зайці» не потрібні». Але при цьому його мало цікавить те, з якої причини працівник пішов з попередньої роботи, пропрацювавши там менше року.

Припущення:

Проблема наявності «зайців» - це не завжди проблема самих «зайців», у більшості випадків це проблема роботодавців, із-за яких працівник став «зайцем».

Роботодавець знає, що якщо працівник із-за якихось негараздів на роботі переступив через себе і звільнився, то він таким же чином зможе звільнитися і наступного разу. І це правильна думка. Але!

Але якщо б роботодавець був на 100% впевнений у тому, що у нього все гаразд, то чому йому переживати за те, щоб працівник не звільнився? Саме тому й переживає, що у нього не все гаразд.

Отже, шановні «зайці» і не тільки. Висновок із цього напитується лише один:

Якщо потенційний роботодавець сильно турбується з приводу того, що ви «заєць» - цей роботодавець буде наступним, через кого ви перестрибнете, не задумуючись, оскільки утримати вас він не захоче. Такому роботодавцю потрібні тупі виконавці, які прийдуть до нього працювати у 18 років на певний оклад, і з таким же окладом підуть від нього на пенсію.

Перспектив у такого роботодавця ви не діждетесь ніколи, за винятком, якщо у вас дійсно відчують нагальну потребу (а це буває дуже і дуже рідко).

Отже, аксіома №3:

Якщо роботодавця дуже турбує те, що працівник на попередніх місцях роботи працював нетривалий час, цей факт є лакмусовим папірцем і у переважній більшості випадків свідчить про ненадійність такого роботодавця та досить туманні перспективи вашої роботи в його компанії.

Наслідок №1 із аксіоми №3:

Як правило, такі роботодавці мають проблеми, пов'язані з  плинністю кадрів у компанії.

Наслідок №2 із аксіоми №3:

Роботодавців, які впевнені у своїх можливостях з оплати праці, мало турбує факт нетривалої роботи на попередніх місцях роботи. Такий роботодавець оцінює ваші знання, уміння, досвід, і він знає, що за них він може заплатити та утримати вас на роботі.

Після того, як ви прочитали вищенаведене, у вас вже сформувалася власна точка зору на питання, про які йдеться. Але не поспішайте сперечатися.

Головне, що випливає з вищенаведених тверджень, це те - що не потрібно дозволяти роботодавцям маніпулювати вами на етапі влаштування на роботу. Інакше, ви влаштуєтесь на роботу, від чого виграє роботодавець, а не ви. 

Щодо ж «зайців», то необхідно знати, що в наш час часті зміни місць роботи це вимога сучасного життя, і точка зору на це вже змінюється. (Звичайно, якщо мова не йде про зміну роботи щомісяця). Навпаки, якщо людина працює на одній посаді в одній компанії більш ніж 5-7 років, це вже розглядають як ненормальне явище.

Отже, позбавляємося комплексів, нав'язаних нам ще з радянських часів, і мчимо шукати роботу, не боячись її втратити, не боячись звільнення, будучи впевненими, що без роботи ми не залишимося, адже професія у нас затребувана та дуже поширена.

І ще. Не сприймайте досить серйозно те, що вам говорять на співбесідах. Повідомляючи певну інформацію на співбесідах ейчари переслідують власні цілі, які можуть відрізнятися від цілей, що будуть ставитися такими ж ейчарами, але в інших компаніях. Тому будьте собою, підвищуйте власний професійний рівень, і не турбуйтеся про завтрашній день. Наша професія дозволяє, щоб роботодавці були зацікавленими у нас, а отже, без роботи ми не залишимось.

Ернест Бобров