Статтею 15 Закону України від 25 червня 1991 року №1251-ХІІ "Про систему оподаткування" із змінами та доповненнями встановлено, що до місцевих податків і зборів належить податок з реклами. Пунктом 3 ст. 15 цього Закону визначено, що місцеві податки і збори (обов’язкові платежі), механізм справляння та порядок їх сплати встановлюються сільськими, селищними, міськими радами в межах граничних розмірів ставок, установлених законами України. При цьому загальні норми щодо обкладання податком з реклами встановлено ст. 11 Декрету Кабінету Міністрів України від 20 травня 1993 року № 56-93 "Про місцеві податки і збори" із змінами та доповненнями (далі – Декрет), відповідно до якої визначено об’єкт оподаткування, платників податку, граничні розміри ставок податку з реклами. Статтею 18 цього Декрету органам місцевого самоврядування надано право самостійно встановлювати і визначати порядок сплати місцевих податків і зборів згідно з переліком і в межах установлених граничних розмірів ставок. Таким чином, для правильності обчислення та сплати податку з реклами у кожному конкретному випадку слід враховувати вимоги рішення органу місцевого самоврядування про встановлення податку з реклами. У разі, якщо рішенням органу місцевого самоврядування передбачено, що обкладанню податком з реклами підлягає інформація, що розміщується на веб-сайті, то слід мати на увазі, що основним документом, що регулює організацію та проведення рекламних заходів, а також здійснення рекламної діяльності, є Закон України від 3 липня 1996 року №270/96-ВР "Про рекламу" із змінами та доповненнями (далі – Закон №270). Цей Закон визначає засади рекламної діяльності в Україні, регулює відносини, що виникають у процесі виробництва, розповсюдження та споживання реклами. Згідно із ст. 1 Закону №270 реклама — це інформація про особу чи товар, розповсюджена в будь-якій формі та в будь-який спосіб і призначена сформувати або підтримати обізнаність споживачів реклами та їх інтерес щодо такої особи чи товару, особа — це фізична особа, в тому числі суб’єкт підприємницької діяльності, юридична особа будь-якої форми власності, представництво нерезидента в Україні, а товар — будь-який предмет господарського обігу, в тому числі продукція, роботи, послуги, цінні папери, об’єкти права інтелектуальної власності; споживачі реклами — це невизначене коло осіб, на яких спрямовується реклама. Згідно зі ст. 26 Закону № 270 контроль за дотриманням законодавства про рекламу здійснює спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів, суб’єктам господарювання необхідно звертатися до Держкомітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики для отримання роз’яснення, чи відноситься та чи інша інформація до рекламної. Крім цього, Держкомітет України з питань технічного регулювання та споживчої політики листом від 27.11.03 № 3-3/16-8556 повідомив ДПА України, що надання відповіді на вищезазначене запитання можливе лише за умови розгляду всіх обставин справи з дотриманням необхідної процедури.