Відповідно до ст. 12 Декрету Кабінету Міністрів України від 20 травня 1993 року № 56-93 „Про місцеві податки і збори” із змінами та доповненнями збір за право на використання місцевої символіки справляється з юридичних осіб і громадян, які використовують цю символіку з комерційною метою. Дозвіл на використання місцевої символіки (герба міста або іншого населеного пункту, назви чи зображення архітектурних, історичних пам'яток) видається відповідними органами місцевого самоврядування. Граничний розмір збору за право на використання місцевої символіки не повинен перевищувати з юридичних осіб - 0,1 відсотка вартості виробленої продукції, виконаних робіт, наданих послуг з використанням місцевої символіки, з громадян, що займаються підприємницькою діяльністю, - п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Згідно із ст. 1011 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року №435-IV із змінами та доповненнями (далі – ЦКУ) за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента. Статтею 1013 ЦКУ визначено, що комітент повинен виплатити комісіонерові плату в розмірі та порядку, встановлених у договорі комісії. Якщо договором комісії розмір плати не визначений, вона виплачується після виконання договору комісії виходячи із звичайних цін за такі послуги. Виходячи із вищевикладеного, комісійна винагорода, яку сплачує комітент, є платою за послуги з реалізації товарів, які надані комісіонером в межах договору комісії. Отже, якщо підприємство (комісіонер), що здійснює реалізацію товару на підставі договору комісії, використовує місцеву символіку з комерційною метою, то такий платник повинен обчислювати збір за право на використання місцевої символіки виходячи із вартості наданих послуг, тобто з сум комісійної винагороди, отриманих від комітента, незалежно від того чи є такий комітент платником збору чи ні.