Статтею 15 Закону України від 25 червня 1991 року № 1251-ХІІ „ Про систему оподаткування” із змінами і доповненнями та ст. 1 Декрету Кабінету Міністрів України від 20 травня 1993 року № 56-93 ”Про місцеві податки і збори” із змінами і доповненнями (далі – Декрет) до переліку місцевих податків і зборів віднесено комунальний податок. При цьому комунальний податок є обов’язковим для встановлення сільськими, селищними та міськими радами за наявності об’єктів оподаткування або умов, з якими пов’язане запровадження цього податку. Згідно зі ст. 15 Декрету комунальний податок справляється з юридичних осіб, крім бюджетних установ, організацій, планово-дотаційних та сільськогосподарських підприємств. Його граничний розмір не повинен перевищувати 10% річного фонду оплати праці, обчисленого виходячи з розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Форму податкового розрахунку комунального податку затверджено наказом ДПА України від 24.12.03 № 625, із змінами і доповненнями. Приміткою до форми податкового розрахунку комунального податку щодо порядку визначення кількісного складу працівників (рядок 01) визначено, що кількісний склад працівників за відповідний базовий податковий (звітний) період дорівнює показнику середньооблікової кількості штатних працівників, визначеному відповідно до Інструкції зі статистики кількості працівників, затвердженої наказом Держкомстату України від 28.09.05 № 286, із змінами та доповненнями. Тобто, об’єкт оподаткування комунальним податком, а саме середньооблікова кількість штатних працівників, не залежить від результатів господарської діяльності. Відповідно до ст. 18 Декрету органи місцевого самоврядування самостійно встановлюють і визначають порядок сплати місцевих податків і зборів згідно з переліком і в межах установлених граничних розмірів ставок. Органи місцевого самоврядування в межах своєї компетенції мають право запроваджувати пільгові податкові ставки, повністю скасовувати окремі місцеві податки і збори або звільняти від їх сплати певні категорії платників та надавати відстрочки у сплаті місцевих податків та зборів. Отже, якщо рішенням органу місцевого самоврядування не передбачено пільг для підприємств, які не здійснюють господарської діяльності, то ці підприємства сплачують комунальний податок у порядку, передбаченому рішенням органу місцевого самоврядування.