Згідно зі ст. 15 Декрету Кабінету Міністрів України від 20 травня 1993 року №56-93 із змінами та доповненнями (далі – Декрет) комунальний податок справляється з юридичних осіб, крім бюджетних установ, організацій, планово-дотаційних та сільськогосподарських підприємств. Його граничний розмір не повинен перевищувати 10 відсотків річного фонду оплати праці, обчисленого виходячи з розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Ст. 69 Закону України від 21 травня 1997 року №280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні" із змінами та доповненнями визначено, що місцеві податки і збори зараховуються до відповідних місцевих бюджетів. Як встановлено ст. 19 Декрету, місцеві податки і збори перераховуються до бюджетів місцевого самоврядування в порядку, визначеному радами, якими вони встановлюються. Відповідно до п. 9.2. р. 9 Порядку обліку платників податків, зборів (обов`язкових платежів), затвердженого наказом ДПА України від 19.02.98 №80, із змінами і доповненнями платник податків зараховується органами державної податкової служби до категорії платників окремих податків за місцезнаходженням його підрозділів, земельних ділянок, родовищ корисних копалин, джерел забруднення навколишнього природного середовища, об'єктів рухомого або нерухомого майна, транспортних засобів, гастрольних заходів тощо, розташованих на територіях інших територіальних громад, ніж платник податків. Тобто, підприємство, яке придбало земельну ділянку в іншому місті, зараховується до категорії платників окремого податку за місцезнаходженням земельної ділянки. Отже, комунальний податок справляється виходячи із розміру річного фонду оплати праці працівників. Оскільки за місцезнаходженням земельної ділянки не провадиться господарська діяльність, тобто не зареєстрований відокремлений підрозділ та не обліковуються будь-які працівники, а саме відсутній фонд заробітної плати (відсутній об’єкт оподаткування), то комунальний податок за місцезнаходженням земельної ділянки підприємству сплачувати не потрібно.