Бібліотека бухгалтерського обліку pro-u4ot.info

Украина онлайн каталог сайтів www.webmoney.ru

КОМЕНТАРІ


Міжнародні стандарти фінансової звітності (МСФЗ) на...

Пошук інформації про контрагента в ЄДР

Моніторинг законодавства

Довідник бухгалтерських проводок (продовження)

Довідник бухгалтерських проводок

"Коза" для складання Балансу та Звіту про фінансові...

Податковий кодекс України (архів)

Як розрахувати фінансові показники (коефіцієнти)?

Національне положення (стандарт) бухгалтерського обліку 1...

Как заставить людей работать на вас

Чи включаються до бази оподаткування кошти, отримані як...

Наступление на господство доллара

20 порад для того, щоб працювати менше

Первичные документы для целей бухгалтерского учета

Податковий календар

Пропозиція щодо публікації матеріалів

Чи є майбутнє в українського аудиту?

Бізнес-плани. Повне довідкове видання

Технология обмана или как стать членом АПУ

Який розмір річної плати за ліцензію на право оптової...

Міжнародні стандарти контролю якості, аудиту, огляду,...

Альбом бухгалтерських проводок

Финансы и бухгалтерский учет для неспециалистов

Інформаційний вірус

Как грамотно сорвать проект внедрения, или Пособие для...

Реклама

. Головна » Облік » Законодавство » Закони »

Закон України "Про зайнятість населення"

Надрукувати документ
08.12.2009

ЗАКОН УКРАЇНИ

Про зайнятість населення

Закон введено в дію з дня опублікування - 22 березня 1991 року,
крім статті 10, яка вводиться з часу введення у дію законодавчого акту про в'їзд і виїзд,
 статей 27 - 32 розділу IV "Компенсації при втраті роботи" - з 1 липня 1991 року
 (згідно з Постановою Верховної Ради Української РСР
 від 1 березня 1991 року N 804-XII)

Із змінами і доповненнями, внесеними
 згідно з Постановою Верховної Ради Української РСР
 від 1 березня 1991 року N 804-XII,
Законами України
від 18 грудня 1991 року N 1993-XII,
від 17 листопада 1992 року N 2787-XII,
від 14 жовтня 1994 року N 206/94-ВР,
від 22 грудня 1995 року N 498/95-ВР,
від 14 лютого 1996 року N 47/96-ВР,
від 17 грудня 1996 року N 608/96-ВР,
 від 4 грудня 1998 року N 295-XIV,
 від 21 листопада 1997 року N 665/97-ВР,
 від 11 грудня 1998 року N 309-XIV,
 від 17 грудня 1999 року N 1310-XIV,
від 8 червня 2000 року N 1807-III,
від 21 грудня 2000 року N 2171-III,
 від 26 квітня 2001 року N 2398-III,
 від 7 лютого 2002 року N 3047-III,
 від 3 квітня 2003 року N 662-IV,
від 1 березня 2005 року N 2429-IV,
 від 17 листопада 2005 року N 3108-IV,
 від 19 січня 2006 року N 3370-IV,
 від 23 лютого 2006 року N 3483-IV,
 від 19 грудня 2006 року N 489-V,
 від 28 грудня 2007 року N 107-VI
(зміни, внесені Законом України від 28 грудня 2007 року N 107-VI,
 діють по 31 грудня 2008 року,
зміни, внесені пунктом 88 розділу II Закону України
від 28 грудня 2007 року N 107-VI,
визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними),
згідно з Рішенням Конституційного Суду України
від 22 травня 2008 року N 10-рп/2008),
від 25 грудня 2008 року N 799-VI,
від 19 березня 2009 року N 1180-VI

(У тексті Закону посилання "Української РСР" замінено на посилання "України", "Рада Міністрів Української РСР, Рада Міністрів УРСР" - на "Кабінет Міністрів України", "республіка" - на "держава", "місцеві Ради народних депутатів" - на "місцеві державні адміністрації, виконавчі комітети відповідних Рад народних депутатів", "виконавчі комітети місцевих Рад народних депутатів" - на "місцеві органи державної виконавчої влади" згідно із Законом України від 17.11.92 р. N 2787-XII)

 

(У тексті Закону слова "місцеві державні адміністрації, виконавчі комітети відповідних Рад народних депутатів", "місцеві органи державної виконавчої влади" в усіх відмінках замінено відповідно словами "місцеві Ради народних депутатів", "виконавчі комітети місцевих Рад народних депутатів" у відповідних відмінках згідно із Законом України від 14 жовтня 1994 року N 206/94-ВР)

 

(У тексті Закону слова "місцеві Ради народних депутатів", "виконавчі комітети місцевих Рад народних депутатів", "Ради народних депутатів", "стипендія" в усіх відмінках замінено відповідно словами "місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних рад", "місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування", "місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних рад", "матеріальна допомога" у відповідних відмінках згідно із Законом України від 21 листопада 1997 року N 665/97-ВР)

(У тексті Закону слова "фонд сприяння зайнятості", "державний фонд сприяння зайнятості", "державний фонд сприяння зайнятості населення" у всіх відмінках замінено словами "Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття" у відповідному відмінку згідно із Законом України від 23 лютого 2006 року N 3483-IV)

 

В умовах ринкової економіки і рівноправності різних форм власності цей Закон визначає правові, економічні та організаційні основи зайнятості населення України і його захисту від безробіття, а також соціальної гарантії з боку держави в реалізації громадянами права на працю.

Розділ I
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Зайнятість населення

1. Зайнятість - це діяльність громадян, пов'язана із задоволенням особистих та суспільних потреб і така, що, як правило, приносить їм доход у грошовій або іншій формі.

(частина перша пункту 1 статті 1 із змінами, внесеними
 згідно із Законом України від 17.11.92 р. N 2787-XII)

Зайнятість населення, що проживає на території України, забезпечується державою шляхом проведення активної соціально-економічної політики, спрямованої на задоволення його потреб у добровільному виборі виду діяльності, стимулювання створення нових робочих місць і розвитку підприємництва.

2. Громадяни України вільно обирають види діяльності, які не заборонені законодавством, у тому числі і не пов'язані з виконанням оплачуваної роботи, а також професію, місце роботи відповідно до своїх здібностей.

Примушування до праці в будь-якій формі не допускається, за винятком випадків, передбачених законодавством України. Добровільна незайнятість громадян не є підставою для притягнення їх до адміністративної або кримінальної відповідальності.

3. В Україні до зайнятого населення належать громадяни, що проживають на території держави на законних підставах: 

а) працюючі по найму на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) на підприємствах, в установах і організаціях, незалежно від форм власності, у міжнародних та іноземних організаціях в Україні і за кордоном у фізичних осіб; 

(підпункт "а" пункту 3 статті 1 із змінами, внесеними
 згідно із Законом України від 23.02.2006 р. N 3483-IV)

б) громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю, творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери та члени їх сімей, що беруть участь у виробництві, а також члени особистих селянських господарств, діяльність яких здійснюється відповідно до Закону України "Про особисте селянське господарство";

(підпункт "б" пункту 3 статті 1 із змінами, внесеними
 згідно із Законом України від 25.12.2008 р. N 799-VI)

в) обрані, призначені або затверджені на оплачувану посаду в органах державної влади, управління та громадських об'єднаннях;

г) які проходять службу в Збройних Силах України, Службі безпеки України, Державній прикордонній службі України, військах внутрішньої та конвойної охорони і Цивільної оборони України, органах внутрішніх справ України, інших військових формуваннях, створених відповідно до законодавства України, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, альтернативну (невійськову) службу; 

(підпункт "г" пункту 3 статті 1 в редакції
 Закону України від 17.11.92 р. N 2787-XII,
із змінами, внесеними згідно із
 Законами України від 21.12.2000 р. N 2171-III,
 від 03.04.2003 р. N 662-IV,
від 19.03.2009 р. N 1180-VI)

д) підпункт "д" пункту 3 статті 1 виключено

(згідно із Законом України
 від 17.11.92 р. N 2787-XII)

е) які проходять професійну підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації з відривом від виробництва; навчаються в денних загальноосвітніх школах і вищих навчальних закладах;

(підпункт "е" пункту 3 статті 1 із змінами, внесеними
 згідно із Законом України від 17.11.92 р. N 2787-XII)

є) підпункт "є" пункту 3 статті 1 виключено

(згідно із Законом України
 від 17.11.92 р. N 2787-XII)

ж) працюючі громадяни інших країн, які тимчасово перебувають в Україні і виконують функції, не пов'язані із забезпеченням діяльності посольств і місій. 

4. Законодавством України можуть передбачатися й інші категорії зайнятого населення.

Стаття 2. Безробітні

Безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи. Безробітними визнаються також інваліди, які не досягли пенсійного віку, не працюють та зареєстровані як такі, що шукають роботу. 

(частина перша статті 2 із змінами, внесеними
 згідно із Законом України від 17.11.92 р. N 2787-XII,
в редакції Закону України від 21.11.97 р. N 665/97-ВР,
 із змінами, внесеними згідно із Законом України
 від 23.02.2006 р. N 3483-IV)

У разі неможливості надати підходящу роботу безробітному може бути запропоновано пройти професійну перепідготовку або підвищити свою кваліфікацію.

Не можуть бути визнані безробітними громадяни:

а) віком до 16 років, за винятком тих, які працювали і були вивільнені у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, реорганізацією, перепрофілюванням і ліквідацією підприємства, установи і організації або скороченням чисельності (штату);

б) які вперше шукають роботу і не мають професії (спеціальності), в тому числі випускники загальноосвітніх шкіл, у разі відмови їх від проходження професійної підготовки або від оплачуваної роботи, включаючи роботу тимчасового характеру яка не потребує професійної підготовки;

(підпункт "б" частини третьої статті 2 із змінами, внесеними
 згідно із Законом України від 21.11.97 р. N 665/97-ВР)

в) які відмовились від двох пропозицій підходящої роботи з моменту реєстрації їх у службі зайнятості як осіб, які шукають роботу;

(підпункт "в" частини третьої статті 2 із змінами, внесеними
 згідно із Законом України від 21.11.97 р. N 665/97-ВР)

г) які мають право на пенсію за віком, у тому числі на пільгових умовах, на пенсію за вислугу років та скористалися цим правом або досягли встановленого законом пенсійного віку.

(підпункт "г" частини третьої статті 2 у редакції
 Закону України від 23.02.2006 р. N 3483-IV,
із змінами, внесеними згідно із
 Законом України від 25.12.2008 р. N 799-VI)

(статтю 2 доповнено новою частиною третьою
 згідно із Законом України від 17.11.92 р. N 2787-XII,
у зв'язку з цим частину третю
 вважати частиною четвертою)

У разі відсутності підходящої роботи рішення про надання громадянам статусу безробітних приймається державною службою зайнятості за їх особистими заявами з восьмого дня після реєстрації у центрі зайнятості за місцем проживання як таких, що шукають роботу. Реєстрація громадян провадиться при пред'явленні паспорта і трудової книжки, а в разі потреби - військового квитка, документа про освіту або документів, які їх замінюють.

(статтю доповнено новою частиною четвертою згідно
 із Законом України від 21.11.97 р.  N 665/97-ВР,
 у зв'язку з цим частину четверту вважати частиною п'ятою)

Порядок реєстрації, перереєстрації та ведення обліку громадян, які шукають роботу, і безробітних державною службою зайнятості визначається Кабінетом Міністрів України.

(частина п'ята статті 2 в редакції
 Законів України від 17.11.92 р. N 2787-XII,
 від 21.11.97 р. N 665/97-ВР)

Стаття 3. Основні принципи державної політики зайнятості населення

Державна політика України зайнятості населення базується на таких принципах:

забезпечення рівних можливостей усім громадянам, незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, віку, політичних переконань, ставлення до релігії, в реалізації права на вільний вибір виду діяльності відповідно до здібностей та професійної підготовки з урахуванням особистих інтересів і суспільних потреб;

сприяння забезпеченню ефективної зайнятості, запобіганню безробіттю, створенню нових робочих місць та умов для розвитку підприємництва;

координації діяльності у сфері зайнятості з іншими напрямами економічної і соціальної політики на основі державної та регіональних програм зайнятості;

співробітництва професійних спілок, асоціацій (спілок) підприємців, власників підприємств, установ, організацій або уповноважених ними органів у взаємодії з органами державного управління в розробці, реалізації та контролі за виконанням заходів щодо забезпечення зайнятості населення;

міжнародного співробітництва у вирішенні проблем зайнятості населення, включаючи працю громадян України за кордоном та іноземних громадян в Україні.

Стаття 4. Державні гарантії права на вибір професії та виду діяльності

(назва статті 4 в редакції Закону
 України від 21.11.97 р. N 665/97-ВР)

1. Держава гарантує працездатному населенню у працездатному віці в Україні:

а) добровільність праці, вибір або зміну професії та виду діяльності;

(підпункт "а" пункту 1 статті 4 в редакції 
Закону України від 21.11.97 р. N 665/97-ВР)

б) захист від необгрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи;

в) безплатне сприяння у підборі підходящої роботи і працевлаштуванні відповідно до покликання, здібностей, професійної підготовки, освіти, з урахуванням суспільних потреб, всіма доступними засобами, включаючи професійну орієнтацію і перепідготовку;

г) компенсацію матеріальних витрат у зв'язку з направленням на роботу в іншу місцевість;

д) виплату вихідної допомоги працівникам, які втратили постійну роботу на підприємствах, в установах і організаціях, у випадках і на умовах, передбачених чинним законодавством; 

(підпункт "д" пункту 1 статті 4 із змінами, внесеними
 згідно із Законом України від 21.11.97 р. N 665/97-ВР)

е) безплатне навчання безробітних нових професій, перепідготовку в навчальних закладах або в системі державної служби зайнятості з виплатою стипендії;

є) виплату безробітним в установленому порядку допомоги по безробіттю матеріальної допомоги по безробіттю, матеріальної допомоги по безробіттю членам сім'ї, які перебувають на їх утриманні, та інших видів допомоги;

(підпункт "є" пункту 1 статті 4 із змінами, внесеними
 згідно із Законом України від 21.11.97 р. N 665/97-ВР)

ж) включення періоду перепідготовки та навчання нових професій, участі в оплачуваних громадських роботах, одержання допомоги по безробіттю та матеріальної допомоги по безробіттю до стажу роботи, а також до безперервного трудового стажу;

(підпункт "ж" пункту 1 статті 4 в редакції 
Закону України від 21.11.97 р. N 665/97-ВР,
 із змінами, внесеними згідно із Законом
 України від 17.11.2005 р. N 3108-IV)

з) надання роботи за фахом на період не менше трьох років молодим спеціалістам - випускникам державних навчальних закладів держави, раніше заявлених підприємствами, установами, організаціями.

(дія підпункту "з" пункту 1 статті 4 поширюється на
 молодих спеціалістів - випускників державних навчальних
 закладів з 1 вересня 1991 року згідно з Постановою
 Верховної Ради Української РСР від 01.03.91 р. N 804-XII)

2. Державні органи забезпечують публікацію статистичних даних та інформаційних матеріалів про пропозиції та попит на робочу силу, можливості працевлаштування, професійної підготовки і перепідготовки, професійної орієнтації і соціально-трудової реабілітації, в тому числі інвалідів.

(пункт 2 статті 4 із змінами, внесеними згідно із
 Законом України від 23.02.2006 р. N 3483-IV)

Стаття 5. Додаткові гарантії зайнятості для окремих категорій населення

1. Держава забезпечує надання додаткових гарантій щодо працевлаштування працездатним громадянам у працездатному віці, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних конкурувати на ринку праці, у тому числі:

а) жінкам, які мають дітей віком до шести років;

б) одиноким матерям, які мають дітей віком до чотирнадцяти років або дітей-інвалідів;

в) молоді, яка закінчила або припинила навчання у середніх загальноосвітніх школах, професійно-технічних або вищих навчальних закладах, звільнилася зі строкової військової або альтернативної (невійськової) служби і якій надається перше робоче місце, дітям (сиротам), які залишилися без піклування батьків, а також особам, яким виповнилося п'ятнадцять років і які за згодою одного із батьків або особи, яка їх замінює, можуть, як виняток, прийматися на роботу;

(підпункт "в" пункту 1 статті 5 із змінами, внесеними
 згідно із Законом України від 01.03.2005 р. N 2429-IV)

г) особам передпенсійного віку (чоловікам по досягненні 58 років, жінкам - 53 років);

д) особам, звільненим після відбуття покарання або примусового лікування;

е) інвалідам, які не досягли пенсійного віку.

(пункт 1 статті 5 доповнено підпунктом "е" згідно із
 Законом України від 23.02.2006 р. N 3483-IV)

2. Для працевлаштування зазначених у пункті 1 цієї статті категорій громадян (крім інвалідів, які не досягли пенсійного віку) місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних рад за поданням центрів зайнятості встановлюють квоту робочих місць для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форм власності та організаційних форм з чисельністю працюючих понад 20 осіб для бронювання ними до 5 відсотків загальної кількості робочих місць, у тому числі з гнучкими формами зайнятості.

(частина перша пункту 2 статті 5 із змінами, внесеними
 згідно із Законом України від 23.02.2006 р. N 3483-IV)

У разі якщо на підприємстві (об'єднанні), в установі, організації працює передбачена абзацом першим цього пункту кількість осіб, які належать до категорій громадян, зазначених у пункті 1 цієї статті, квота для цих підприємств не встановлюється. Чисельність працюючих, які належать до категорій громадян, зазначених у пункті 1 цієї статті, враховується при встановленні квоти для цих підприємств (об'єднань), установ, організацій. У разі скорочення чисельності або штату працівників підприємств, установ і організацій у розмірі, що перевищує встановлену квоту, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних рад зменшують або взагалі не встановлюють квоти для цих підприємств, установ і організацій.

Порядок квотування і бронювання робочих місць та працевлаштування на них зазначених категорій громадян встановлюється Кабінетом Міністрів України.

(пункт 2 статті 5 у редакції Закону
 України від 01.03.2005 р. N 2429-IV)

3. У разі відмови у прийомі на роботу громадян із числа категорій, зазначених у пункті 1 цієї статті (крім інвалідів, які не досягли пенсійного віку), у межах установленої броні з підприємств, установ та організацій державна служба зайнятості стягує штраф за кожну таку відмову в розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат. Одержані кошти спрямовуються до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття і можуть використовуватися для фінансування витрат підприємств, установ та організацій, які створюють робочі місця для цих категорій населення понад встановлену квоту.

(пункт 3 статті 5 у редакції
 Закону України від 23.02.2006 р. N 3483-IV)

(стаття 5 із змінами, внесеними згідно із
Законами України від 18.12.91 р. N 1993-XII,
 від 17.11.92 р. N 2787-XII,
в редакції Закону України від 21.11.97 р. N 665/97-ВР)

Стаття 6. Законодавство про зайнятість

1. Відносини зайнятості в Україні регулюються цим Законом та іншими законодавчими актами України, прийнятими відповідно до цього Закону.

Якщо міжнародним договором або угодою, укладеними Україною, встановлено інші правила, ніж передбачені законодавством про зайнятість в Україні, то застосовуються правила міжнародних договорів і угод.

2. Законодавство про зайнятість поширюється на постійно проживаючих в Україні іноземних громадян і осіб без громадянства, якщо інше не передбачено законодавством України.

Стаття 7. Підходяща робота

1. Для громадян, які втратили роботу і заробітну плату (трудовий дохід), підходящою вважається робота, що відповідає їхній освіті, професії (спеціальності), кваліфікації, доступності послуг транспортного обслуговування, встановленій рішеннями місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів місцевих рад. Заробітна плата повинна відповідати рівню, який громадянин мав за попереднім місцем роботи, з урахуванням середнього рівня заробітної плати, що склався у відповідній сфері економічної діяльності в регіоні за минулий місяць.

При пропонуванні підходящої роботи враховуються попередня діяльність громадянина, тривалість роботи за професією (спеціальністю), кваліфікація, вік, досвід, а також стан ринку праці.

2. Для громадян, які вперше шукають роботу і не мають професії (спеціальності), підходящою вважається робота, яка потребує попередньої професійної підготовки, у тому числі безпосередньо на робочому місці у роботодавця, а для громадян, які бажають відновити трудову діяльність після перерви тривалістю понад шість місяців, - робота за професією, яку вони мали за останнім місцем роботи, або робота, що потребує попередньої перепідготовки за новою професією (спеціальністю) за направленням державної служби зайнятості.

3. Для громадян, які працювали не за основною професією понад 12 місяців, підходящою вважається робота, яку вони виконували за останнім місцем роботи, а робота за основною професією може бути підходящою за умови попереднього підвищення кваліфікації з урахуванням потреби ринку праці у відповідних працівниках.

4. У разі неможливості надання громадянинові роботи за професією протягом шести місяців підходящою вважається робота, яка потребує зміни професії з урахуванням здібностей, стану здоров'я і професійного досвіду, доступних для нього видів навчання та потреби ринку праці у відповідних працівниках.

5. У разі зміни громадянином професії за направленням державної служби зайнятості підходящою вважається робота і за новою, і за попередньою професією за останнім місцем роботи.

6. Підбір підходящої роботи для інвалідів здійснюється відповідно до їхніх професійних навичок, знань, рекомендацій медико-соціальної експертної комісії та з урахуванням побажань інваліда.

7. Для громадян, які не мають професії, або таких, які займали місця, що не потребують спеціальної підготовки та перебувають на обліку як безробітні більш як 9 місяців, а також для громадян, які бажають відновити трудову діяльність після тривалої (більше 12 місяців) перерви (крім громадян передпенсійного віку), підходящою роботою також вважається участь в оплачуваних громадських роботах.

8. Для громадян, які до настання безробіття понад 6 місяців були зайняті в особистому селянському господарстві, підходящою вважається робота за наявною у них професією (спеціальністю), у тому числі якщо умовою їх працевлаштування є підвищення кваліфікації за цією професією. У разі неможливості надання громадянинові роботи за наявною у нього професією підходящою вважається робота, яка потребує попередньої професійної підготовки з урахуванням потреб ринку праці. У разі відсутності у такого громадянина професії (спеціальності) підходящою роботою для нього вважається робота, яка потребує попередньої професійної перепідготовки з урахуванням потреб ринку праці та, за можливості, наявних професійних знань, умінь та навичок.

9. Підходящою не може вважатися робота, якщо:

вона пов'язана із зміною місця проживання громадянина без його згоди;

місце роботи розташоване за межами доступності послуг транспортного обслуговування, встановленої рішенням місцевої державної адміністрації, виконавчого органу місцевої ради;

умови праці не відповідають правилам і нормам, встановленим законодавством про працю та про охорону праці;

на запропонованому місці роботи заробітна плата нижча за встановлений законом розмір мінімальної заробітної плати або не забезпечуються гарантії щодо своєчасності її виплати;

умови праці на запропонованому місці роботи не відповідають стану здоров'я громадянина, що підтверджено медичною довідкою.

(стаття 7 із змінами, внесеними згідно із
 Законами України від 17.11.92 р. N 2787-XII,
від 21.11.97 р. N 665/97-ВР,
від 17.11.2005 р. N 3108-IV
від 23.02.2006 р. N 3483-IV,
у редакції Закону України від 25.12.2008 р. N 799-VI)

  Перехід на сторінку:
[1] 2 3
> читати далі

Читати ще:


[на головну]

Додати коментар

Тільки зареєстровані учасники мають можливість приймати участь в обговоренні статей та матеріалів.
Будь ласка зареєструйтесь або авторизуйтесь.