Таким чином, у випадку коли банки мають статус третіх осіб їх обов'язки та відповідальність обмежуються тільки наданням аудиторам (аудиторським фірмам) документів, які мають безпосереднє відношення до предметів перевірок.

Свої права аудитори (аудиторські фірми) по відношенню до замовників та третіх осіб повинні реалізовувати виключно в межах Закону України «Про аудиторську діяльність». Про  такі обставини свідчать норми ст. 19 цього Закону, якими зазначається, що:

‘‘Аудитори і аудиторські фірми зобов'язані:

1) в аудиторській діяльності дотримуватися вимог цього Закону та інших нормативно-правових актів, стандартів аудиту, принципів незалежності аудитора та відповідних рішень Аудиторської палати України;

2) належним чином проводити аудит  та надавати інші аудиторські послуги;....".

Стандарти ж аудиту, про які ведеться мова у вказаній статті, згідно ст. 6 Закону України «Про аудиторську діяльність» повинні прийматись на основі стандартів аудиту та етики Міжнародної федерації бухгалтерів з дотриманням вимог цього Закону та інших нормативно-правових актів.  На виконання таких вимог протоколом  засідання Аудиторської палати України від 18.04.2003 р. № 122 Стандарти аудиту та етики Міжнародної федерації бухгалтерів були затверджені в якості Національних стандартів аудиту (у т.ч. МСА 505 ‘‘Зовнішні підтвердження'').

З врахуванням вимог ст. 6  Закону України «Про аудиторську діяльність» аудиторські процедури щодо зовнішніх підтверджень даних бухгалтерського обліку та фінансової звітності замовників повинні здійснюватись виключно в межах норм ст. 18 цього ж Закону, тобто   аудитори (аудиторські фірми) по відношенню до третіх осіб мають чітко визначену межу своєї службової компетенції і, відповідно, не мають право тлумачити  на власний розсуд норми МСА 505 ‘‘Зовнішні підтвердження''.

Проте, як свідчить наш практичний досвід деякі аудиторські фірми не надають належної уваги законодавчим нормам, що визначають їх професійну компетенцію. Внаслідок чого, розглядають банки в якості  осіб, які  зобов'язані їм надавати інформацію, що містить банківську таємницю їх клієнтів та комерційну таємницю самих банків в обсягах та у порядку, визначених спеціалістами аудиторських фірм, а не законодавчими нормами. При цьому,  документи, які мають безпосереднє відношення до предмету перевірки,  відверто ігноруються. За рахунок таких дій  аудиторські фірми фактично здійснюють спроби змінити зміст обов'язків банків в якості третіх осіб, що визначені нормами п. 2 ст. 18 Закону України «Про аудиторську діяльність», та ухилитися від виконання своїх безпосередніх обов'язків. Причому, такі спроби як правило здійснюються в завуальованій формі. Фахівці аудиторських фірм розробляють реквізити форм запитів до банківських установ і пропонують  замовникам  надсилати такі форми від свого імені  до тих банків, які обслуговували їх рахунки, надавали їм фінансові  послуги  чи  були їх контрагентами в інших операціях. А замовники  направляють такі форми  на адресу банків в якості додатків до своїх листів з проханням надати відповіді на ті питання, що пропонуються у додатках, та надіслати заповнені форми на адресу їх зовнішніх аудиторів. 

Форми запитів, які розроблені фахівцями  різних аудиторських фірм хоча  і відрізняються  своїми назвами (наприклад, банківське підтвердження, анкета, інформація про фінансове становище, тощо) та  своїм змістом (кількістю запитань стосовно різних за своєю економічною та правовою природою фінансових операцій), але мають одну спільну ознаку. Це повна відсутність будь-яких посилань на законодавчі норми, які надають право на направлення таких запитів та  визначають обов'язок банків стосовно надання тієї  інформації, що вимагається у запитах їх клієнтів та контрагентів, на адресу зовнішніх аудиторів. У зв'язку з цим у запитах використовується штучна термінологія, що не має ніякого відношення до змісту термінів у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності, офіційне визначення яких надається у законодавчому порядку.  Також, існують випадки коли офіційні терміни застосовуються у іншому значенні, ніж в нормативно-правових актах, в яких наводиться їх тлумачення.