Причому, для надання таких даних банки повинні створювати  документи, які підпадають під визначення терміну  ‘‘вторинний  документ'', що надається нормами  3-го абзацу ст. 27 Закону України ‘‘Про інформацію''.  Згідно з вказаним абзацем під вторинним документом розуміється документ, що являє собою результат аналітико-синтетичної та іншої переробки одного або кількох документів.

При цьому, аналітико-синтетичній переробці підлягають дані регістрів бухгалтерського обліку та первинних облікових документів банків, на підставі яких вони відображали в цих регістрах операції зі своїми  контрагентами за фінансовими інструментами (кредитні договори, договори купівлі-продажу цінних паперів, тощо, розрахунково-платіжні документи, акти прийому-передачі відповідних активів, накладні і т.д.).

Про такі обставини свідчать наступні запитання:

• Вкажіть суми процентних доходів за кредитами та процентних витрат за депозитами, що нараховані банком станом на кінець дня 31 грудня 200_ року.
• Будь-ласка, вкажіть суми наданих протягом 200_ року кредитних коштів, суми погашення кредитів, суми нарахованих відсотків за користування кредитом та суми сплачених відсотків за користування кредитом у розрізі кредитних договорів.
• Вкажіть вид, суми та умови наданих кредитних ліній (або їх відсутність). Надайте коментарі щодо умов кредитних ліній та їх забезпечення.
• Вкажіть інші операції, такі як ф'ючерсні або форвардні контракти, строкові валютні контракти, процентні або валютні свопи, або угоди РЕПО станом на кінець дня 31 грудня 2006_ року.
• Стан кредиторської заборгованості замовника по розрахункам з банком, включаючи плату за послуги банку і відсотки.
• Інші коментарі у межах зазначеної вище інформації.

Зауважимо, що нами наведений далеко не вичерпний перелік питань, отримати відповіді на які бажають ті аудиторські фірми, що використовують замовників в якості своїх посередників перед третіми особами (банками).

Але відповіді на такі питання не будуть мати ніякого логічного змісту, оскільки банки та їх контрагенти спільні операції з фінансовими інструментами відображають по різному. Так, у разі коли банк за фінансовим інструментом є кредитором, він відображає у своєму бухгалтерському обліку заборгованість контрагента в якості свого фінансового активу, а його контрагент у своєму бухгалтерському обліку відображає фінансове зобов'язання перед банком. І навпаки.

А у зв'язку з безпідставним наданням внутрішньобанківським рахункам статусу клієнтських, зміст запитів, розроблених фахівцями аудиторських фірм, не має логічного змісту. Так, за рахунок штучного характеру словосполучень у вигляді ‘‘залишки замовника на рахунках у  нашому банку'' банки вимушені ‘‘пітверджувати'' аудиторським фірмам правильність даних бухгалтерського обліку замовників на підставі даних власного бухгалтерського обліку. Причому, робити це незважаючи на те, що дані їх бухгалтерського обліку мають протилежне значення даним бухгалтерського обліку замовників.

Найбільш яскравим прикладом для такого висновку є питання щодо підтвердження стану кредиторської заборгованості замовника по розрахункам за надані банком послуги.  Адже, банк результати надання своїм клієнтам фінансових послуг відображає в даних свого бухгалтерського обліку в якості їх дебіторської (а ніяк не кредиторської) заборгованості.

Таким чином, фахівці одних аудиторських фірм вкладали у реквізити запитів своє нерозуміння принципової різниці між інформацією, яку банки відображають на клієнтських та внутрішньобанківських рахунках. А інших - своє незнання вимог нормативно-правових актів України щодо порядку підтвердження залишків грошових коштів на клієнтських рахунках та стану розрахунків за сумами, що обліковуються за внутрішньобанківськими рахунками.  Тобто, того, що самі по собі дані бухгалтерського обліку банків (третіх осіб) стосовно їх операцій з замовниками, аудиторськими  фірмами ні у якому разі не можуть використовуватись для висновків щодо правильності або не правильності ведення їх замовниками бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності. 

Ці обставини враховуються нормами  ст. 18 Закону України «Про аудиторську діяльність», в яких ведеться мова про наявні у замовника та у третьої особи документи, а не про ті які підлягають створенню третьою особою  за вимогою аудиторських фірм.  Тобто, у вказаній статті розуміються документи, які  мають статус первинних документів, що відповідно до норм другого абзацу ст. 27 Закону України ‘‘Про інформацію'' мають містити в собі вихідну інформацію. У даному випадку до предмету перевірки пряме відношення мають первинні документи бухгалтерського обліку стосовно яких у п. 1 ст. 9 Закону України ‘‘Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні мовиться, що: ‘‘Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.''.  А також, документи, якими за вимогами нормативно-правових актів України оформлюються дії підприємств по підтвердженню повноти та достовірності даних їх бухгалтерського обліку та  звітності.