Таким чином, процедури підтвердження залишків грошових коштів на клієнтських рахунках повинні здійснюватись шляхом вивіряння даних банків, які відображаються у них в пасиві їх балансів на рахунках, які були відкриті їх клієнтам у відповідності до законодавчих вимог, та даних замовників, що відображаються у них в активі їх балансів у вигляді залишків коштів на рахунках, відкритих в обслуговуючих їх банках. Такі дії є необхідними для з'ясування причин можливих розбіжностей між даними бухгалтерського обліку банків та замовників з метою прийняття необхідних заходів щодо урегулювання таких розбіжностей.  При цьому, особами, в чиї обов'язки входить документальне оформлення підтвердження даних бухгалтерського обліку банків щодо кредитових  залишків на поточних, депозитних та кореспондентських рахунках їх клієнтів є самі клієнти (замовники), а не банки (треті особи).  

Документи, які мають безпосереднє відношення до фактичних залишків грошових коштів на клієнтських рахунках, у вигляді договорів банківських рахунків, виписок з клієнтських рахунків, розрахунково-платіжних документів, на підставі яких проводились операції за особовими рахунками клієнтів та письмових підтверджень залишків на цих рахунках, аудиторські фірми, згідно з нормами ст. 18 Закону України ‘‘Про аудиторську діяльність'' мають право отримувати від замовників або (у разі потреби) від банків (третіх осіб). 

Проте, з метою імітації деякими аудиторськими фірмами перед своїми замовниками здійснення аудиторських процедур у вигляді запитів до третіх осіб,  ці документи разом з прямими норми вказаної статті  ігноруються. Негативним наслідком таких обставин є те, що банки в якості третіх осіб становляться об'єктами некомпетентних дій таких аудиторських фірм.

  У частині ж підтвердження стану розрахунків з банками за операціями з фінансовими інструментами підлягають застосуванню норми п.п. 1, 11.1 - г Інструкції по інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно - матеріальних цінностей, грошових коштів і документів та розрахунків, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 11 серпня 1994 року.

Пунктом 1 цієї Інструкції передбачається, що: ‘‘Законом України ‘‘Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні'' для підтвердження правильності та достовірності даних бухгалтерського обліку та звітності, передбачено проведення підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (далі підприємство) незалежно від форм власності інвентаризації майна, коштів і фінансових зобов'язань.''  Згідно частини першої ст. 10 Закону України ‘‘Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні'' інвентаризація здійснюється з метою документального підтвердження наявності активів і зобов'язань підприємств, їх стану та оцінки.

А п. 11.11 - г Інструкції для виконання таких законодавчих норм встановлює, що інвентаризація даних бухгалтерського обліку в частині розрахунків із банківськими установами повинна здійснюватись шляхом погодження з ними конкретних сум за розрахунками, що мали місце на звітну дату.

Роз'яснення щодо порядку застосування п. 11.11 Інструкції надаються у листі Міністерства фінансів України від 18.09.2007 р. № 31-34000-10-10/18896.

У цьому листі зазначається, що при інвентаризації розрахунків підприємство - кредитор має надіслати (передати) дебіторам скріплені підписом і печаткою виписки з регістрів аналітичного обліку у формі акта звіряння розрахунків, в яких зазначається номер договору, дата і сума перерахування коштів, тощо. Дебітор повинен протягом десяти днів з дня отримання виписок повернути підписаний акт з підтвердженням заборгованості або з обґрунтованими запереченнями.

Таким чином, як і у випадку з порядком підтвердження залишків грошових коштів на клієнтських рахунках аудиторські фірми мають право вимагати від замовників та банків (третіх осіб) акти звіряння стану взаємних розрахунків в якості документів, які підтверджують наявність та правильність оцінки на звітну дату у бухгалтерському обліку замовників їх фактичних активів і зобов'язань, та перевіряти їх достовірність на підставі первинних документів.  Тобто, мають можливість діяти виключно в межах норм ст. 18 Закону України ‘‘Про аудиторську діяльність'', а не створювати умови для порушення законодавчих вимог за рахунок покладання на банки (третіх осіб) обов'язків по ‘‘підтвердженню'' ними правильності та достовірності  даних бухгалтерського обліку і фінансової звітності замовників в частині їх стану розрахунків з банками, які суперечать прямим законодавчим нормам. Покладання ж таких ‘‘обов'язків'' здійснюється шляхом  безпідставної заміни у запитах термінів ‘‘фінансові активи'' та ‘‘фінансові зобов'язання'' замовників  на штучне словосполучення ‘‘ залишки на рахунках замовника у нашому банку''.

Підсумовуючи все вище рекомендуємо замовникам, яким їх аудиторські фірми пропонують звертатися на адресу третіх осіб (банків) з запитами, що розроблені фахівцями цих аудиторських фірм, відмовлятися від таких пропозицій на підставі норм п. 2 ст. 18 Закону України ‘‘Про аудиторську діяльність''.  А також з'ясовувати у працівників аудиторських фірм, що заважає їм отримувати необхідну інформацію безпосередньо з первинних документів та застосовувати у практичній діяльності терміни бухгалтерського обліку, які знайшли своє офіційне визнання у нормативно-правових актах України.