Бібліотека бухгалтерського обліку pro-u4ot.info

Украина онлайн каталог сайтів www.webmoney.ru

КОМЕНТАРІ


Пошук інформації про контрагента в ЄДР

Моніторинг законодавства

Довідник бухгалтерських проводок (продовження)

Довідник бухгалтерських проводок

"Коза" для складання Балансу та Звіту про фінансові...

Податковий кодекс України (архів)

Як розрахувати фінансові показники (коефіцієнти)?

Національне положення (стандарт) бухгалтерського обліку 1...

Как заставить людей работать на вас

Чи включаються до бази оподаткування кошти, отримані як...

Наступление на господство доллара

20 порад для того, щоб працювати менше

Первичные документы для целей бухгалтерского учета

Податковий календар

Пропозиція щодо публікації матеріалів

Чи є майбутнє в українського аудиту?

Бізнес-плани. Повне довідкове видання

Технология обмана или как стать членом АПУ

Який розмір річної плати за ліцензію на право оптової...

Міжнародні стандарти контролю якості, аудиту, огляду,...

Альбом бухгалтерських проводок

Финансы и бухгалтерский учет для неспециалистов

Інформаційний вірус

Как грамотно сорвать проект внедрения, или Пособие для...

Инвестиционная оценка: Инструменты и методы оценки любых...

Реклама

. Головна » Облік » Законодавство » Інші документи »

Підбірка нормативно-правових документів, що стосуються питань оподаткування податком на прибуток

Надрукувати документ
20.05.2008

 

 

О НЕСООТВЕТСТВИИ ЧИСТОЙ СТОИМОСТИ АКТИВОВ ЭМИТЕНТА

 

Письмо Государственной комиссии по ценным бумагам и фондовому рынку

от 27 июня 2007 г. N 13/03/10774

 

Государственная комиссия по ценным бумагам и фондовому рынку проработала письмо <...> и сообщает.

В соответствии с Законом Украины "О государственном регулировании рынка ценных бумаг в Украине" Комиссия устанавливает требования и стандарты относительно обязательного раскрытия информации эмитентами и обеспечивает создание информационной базы данных о рынке ценных бумаг.

При составлении годовой информации, представляемой в Комиссию, эмитенты ценных бумаг руководствуются Положением о представлении регулярной информации открытыми акционерными обществами и предприятиями- эмитентами облигаций, утвержденным решением Комиссии от 09.06.98 г. N 72 (с изменениями и дополнениями), зарегистрированным в Министерстве юстиции Украины 08.07.98 г. под N 431/2871, Положением о представлении годового отчета закрытыми акционерными обществами в Государственную комиссию по ценным бумагам и фондовому рынку, утвержденным решением Комиссии от 03.06.2003 г. N 227 (с изменениями и дополнениями), зарегистрированным в Министерстве юстиции Украины 25.06.2003 г. под N 515/7836, и Положением о раскрытии информации эмитентами ценных бумаг, утвержденным решением Комиссии от 19.12.2006 г. N 1591, зарегистрированным в Министерстве юстиции Украины 05.02.2007 г. под N 97/13364.

В соответствии с требованиями указанных положений акционерные общества (кроме акционерных обществ, осуществляющих банковскую деятельность, страховую деятельность, и институтов совместного инвестирования) прилагают к годовой информации расчет стоимости чистых активов по состоянию на конец отчетного года.

Указанная информация является общедоступной и размещена на веб-сайте Агентства по развитию инфраструктуры фондового рынка Украины (www.smida.gov.ua).

С целью введения единого подхода к расчету стоимости чистых активов акционерные общества руководствуются Методическими рекомендациями  по проверке сравнимости показателей форм годовой финансовой отчетности предприятия (письмо Министерства финансов Украины от 31 декабря 2003 N 31-04200-20-5/8622 (с изменениями и дополнениями)) и Методическими рекомендациями по определению стоимости чистых активов акционерных обществ, утвержденными решением Комиссии от 17 ноября 2004 года N 485.

В соответствии с пунктом 3 статьи 14 Закона Украины "О бухгалтерском учете и финансовой отчетности в Украине" предприятия (кроме бюджетных учреждений) обязаны представлять (направлять заказным письмом) государственному регистратору по местонахождению регистрационного дела не позднее чем до 1 июня года, следующего за отчетным периодом, финансовую отчетность о хозяйственной деятельности в составе баланса и отчета о годовых финансовых результатах.

Порядок обмена информацией между государственным регистратором и органами государственной власти относительно исполнения норм статей 144, 155 Гражданского кодекса Украины не предусмотрен.

С учетом вышеуказанного с вопросом относительно определения оснований ликвидации акционерного общества в случае несоответствия размера уставного капитала стоимости чистых активов целесообразно обратиться в Государственный комитет по вопросам регуляторной политики и предпринимательства, являющийся специально уполномоченным органом по вопросам государственной регуляторной политики, государственной регистрации, лицензирования и разрешительной системы в сфере хозяйственной деятельности.

Руководитель аппарата Комиссии  Ю. Назаренко

 

 

Щодо вартості чистих активів господарських товариств

 

Лист Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва

від 7 серпня 2007 р. N 5837

 

Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва повідомляє таке.

 

1. Оскільки питання визначення терміну "чисті активи" та порядку визначення вартості чистих активів господарськими товариствами не належить до компетенції Держпідприємництва, Комітетом підготовлено відповідний запит до Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку щодо надання роз'яснення із порушених питань.

2. Стосовно зобов'язання державного реєстратора повідомляти органи державної влади про вартість чистих активів господарських товариств повідомляємо, що виключні повноваження державного реєстратора встановлені статтею 6 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" (далі - Закон про реєстрацію). Звертаємо увагу на те, що у переліку повноважень державного реєстратора відсутні повноваження як по здійсненню контролю за дотриманням господарськими товариствами розмірів чистих активів, так і щодо повідомлення органів державної влади про вартість чистих активів господарських товариств.

3. Щодо питання про нормативний акт, яким визначається порядок обміну інформацією між державним реєстратором та органами державної влади щодо недотримання господарськими товариствами норм ст. 144 Цивільного кодексу України повідомляємо, що на сьогодні зазначене питання нормативно-правовими актами не врегульовано.

Держпідприємництва поділяє Вашу стурбованість щодо неврегульованості порушених питань на законодавчому рівні. З метою прийняття виваженого рішення з цього питання Комітетом підготовлено та надіслано відповідні звернення до окремих центральних органів виконавчої влади: Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку, Мінфіну України та Мін'юсту України.

Після отримання відповідей від центральних органів виконавчої влади Вам додатково будуть надані відповідні роз'яснення.

Т. в. о. Голови

Г. Білоус

 

 

ОТНОСИТЕЛЬНО ЯЗЫКА ДЕЛОПРОИЗВОДСТВА

 

Письмо Министерства финансов Украины

от 13 июня 2007 г. N 31-34000-10/23-3986/4424

 

Можно ли в первичных документах (расходной накладной) номенклатуру товаров частично или полностью указывать на иностранном языке? Как следует писать в первичном документе аббревиатуру "USB" или "МРЗ"?

 

В соответствии со статьей 10 Конституции Украины государственным языком является украинский язык. Статьей 11 Закона Украины "О языках в Украине" установлено, что языком работы, делопроизводства и документации является украинский язык.

Первичные документы, учетные регистры и финансовая отчетность в соответствии с пунктом 1.3 Положения о документальном обеспечении записей в бухгалтерском учете, утвержденного приказом Министерства финансов Украины от 24 мая 1995 года N 88, должны составляться на украинском языке. Наряду с украинским языком может применяться другой язык в порядке, определенном статьей 11 Закона Украины "О языках в Украине". Документы, составленные на иностранном языке, являющиеся основанием для осуществления записей в бухгалтерском учете, должны иметь упорядоченный аутентичный перевод на украинский язык.

С уважением

Т. Ефименко

 

 

 

ПЕРВИННІ ДОКУМЕНТИ, ЩО ПІДТВЕРДЖУЮТЬ НАДАННЯ ПОСЛУГ З ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ

(Консультує ДПАУ)

 

"Вісник податкової служби України"

N 24, від 25 червня 2007 р.

 

Олексій Задорожний - заступник директора Департаменту податку на прибуток та інших податків і зборів (обов'язкових платежів) ДПА України

Валентин Завгороднєв - начальник відділу методології податку на прибуток та податкових платежів

 

Перелік використаних нормативних документів

 

Закон про прибуток - Закон України від 28.12.94 р. N 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств».

Наказ N 153 Мінагрополітики України «Про затвердження спеціалізованої форми первинного обліку товарно-транспортної накладної та Інструкції про порядок заповнення, застосування спеціалізованої товарно-транспортної накладної на відпуск хлібобулочних виробів» (зареєстровано в Мін'юсті України 30.10.2001 р. за N 920/6111).

Наказ N 154 Мінтрансу України від 28.04.2005 р. «Про затвердження Інструкції про застосування форм товарно-транспортних накладних на переміщення спирту етилового, високооктанових кисневмісних домішок та алкогольних напоїв, форм товарно-транспортних накладних на переміщення спирту етилового, високооктанових кисневмісних домішок та алкогольних напоїв» (зареєстровано в Мін'юсті України 28.07.2005 р. за N 817/11097).

Наказ N 176 Мінагрополітики України від 01.07.2002 р. «Про затвердження інструкцій та форм первинного обліку з урахуванням вимог ДСТУ 3662-97 «Молоко коров'яче незбиране. Вимоги при закупівлі» (зареєстровано в Мін'юсті України 02.09.2002 р. за N 722/7010).

Наказ N 488/346 Мінтрансу України, Мінстату України від 29.12.95 р. «Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля».

 

Якими первинними документами мають бути підтверджені витрати підприємства, що надає послуги з перевезення вантажів автомобільним транспортом?

 

У пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону N 334/94-ВР зазначено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення податкового обліку.

При перевезенні вантажів автомобільним транспортом суб'єктами господарської діяльності всіх форм власності застосовуються єдині уніфіковані типові форми первинного обліку роботи вантажного автомобіля, затверджені наказом N 488/346:

- ф. N 2 «Подорожній лист вантажного автомобіля»;

- ф. N 1 (міжнародна) «Подорожній лист вантажного автомобіля у міжнародному сполученні»;

- ф. N 1-ТН «Товарно-транспортна накладна»;

- ф. N 1-ТЗ «Талон замовника».

Крім того, при перевезенні деяких видів вантажів застосовуються спеціалізовані товарно-транспортні накладні на перевезення вантажів автомобільним транспортом.

Так, при перевезенні автомобільним транспортом спирту етилового, високооктанових кисневмісних домішок та алкогольних напоїв застосовуються форми, затверджені наказом N 154:

- ф. N 1-ТН (спирт) «Товарно-транспортна накладна на переміщення спирту етилового»;

- ф. N 1-ТН (вкд) «Товарно-транспортна накладна на переміщення високооктанових кисневмісних домішок»;

- ф. N 1-ТН (алкогольні напої) «Товарно-транспортна накладна на переміщення алкогольних напоїв».

Перевезення хлібобулочних виробів автомобільним транспортом здійснюється за наявності форми N 1-ТТН (хліб) «Товарно-транспортна накладна на відпуск хлібобулочних виробів», затвердженої наказом N 153.

Перевезення молочної сировини автомобільним транспортом здійснюється за наявності форми N 1-ТН (МС) «Спеціалізована товарна накладна на перевезення молочної сировини», затвердженої  наказом N 176.

 

Об использовании ТТН при перевозке товара автобусами

 

Письмо Государственного комитета статистики Украины

от 25 июня 2007 г. N 05/2-8/46

 

 

Доставка товара иногородним покупателям производится через систему транспортных организаций "Автолюкс", "Ночной экспресс".

Заказчику предоставляются:

 - квитанция;

- грузовая квитанция;

- акт выполненных работ.

Обязательно ли при этом оформлять товарно-транспортную накладную?

 

Государственный комитет статистики Украины рассмотрел Ваш запрос <...> относительно оформления транспортировки грузов и сообщает.

Согласно пункту 10.1 Правил перевозок грузов автомобильным транспортом в Украине, утвержденных приказом Минтранса Украины от 14.10.97 N 363 и зарегистрированных Минюстом Украины 20.02.98 за N 128/2568 (с изменениями и дополнениями), перевозчики принимают грузы для перевозки на основании заключенных Договоров с Заказчиками согласно заявкам или по разовому договору. Кроме того, к договорам прилагаются необходимые товарно-транспортные документы, а именно:

- путевой лист грузового автомобиля в международном сообщении - типовая форма N 1 (международная);

- путевой лист грузового автомобиля - типовая форма N 2[-ТН] (действующая в пределах Украины);

- товарно-транспортная накладная - типовая форма N 1-ТН;

- талон заказчика - типовая форма N 1-ТЗ (при работе автомобиля по почасовой форме оплаты транспортных услуг), -

утвержденные приказом Министерства транспорта Украины и Министерства статистики Украины от 29.12.95 N 488/346 являющиеся основанием для списания товарно-материальных ценностей у грузоотправителя и оприходования их у грузополучателя, для выполнения расчетов между перевозчиками и заказчиками автомобильного транспорта и для первичного учета объемов перевезенных грузов и транспортной работы автомобильного транспорта.

Относительно применения типовой формы N 1-ТН "Товарно-транспортная накладная" при перевозке грузов автобусами: в соответствии с пунктом 8.1 Правил перевозок грузов автомобильным транспортом в Украине "типы и количество подвижного состава, необходимого для выполнения перевозок грузов, определяются Перевозчиком в зависимости от объема и характера перевозок". К типам подвижного состава автомобильного транспорта относят грузовые автомобили, специальные грузовые автомобили, автобусы, легковые автомобили, пикапы и фургоны на шасси легковых автомобилей, транспортные средства на шасси грузовых автомобилей, автомобили скорой медицинской помощи.

Случай, когда перевозчик определил автобус как тип подвижного состава, пригодный к перевозке определенного типа грузов и это не противоречит Правилам перевозок грузов автомобильным транспортом в Украине, по нашему мнению, не освобождает его от оформления товарно-транспортной накладной.

Для более квалифицированной консультации по данному вопросу Ваше письмо направлено в Министерство транспорта и связи Украины.

Заместитель Председателя

Н. Власенко

 

 

 

МІНІСТЕРСТВО ФІНАНСІВ УКРАЇНИ

ЛИСТ від 16.06.2007 р. N 31-34000-10-16/12455

Міністерство фінансів України на запит щодо відображення в бухгалтерському обліку окремих операцій повідомляє.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

У бухгалтерському обліку зміна розміру часток учасників у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю відображається після державної реєстрації установчих документів товариства відповідно до Закону України «Про господарські товариства».

Відповідно до статті 54 Закону України «Про господарські товариства» при виході учасника з товариства йому виплачується вартість частини майна товариства, пропорційна його частці у статутному фонді. Виплата провадиться після затвердження звіту за рік, в якому він вийшов з товариства, і в строк до 12 місяців з дня виходу.

Відповідно до статті 190 Цивільного кодексу України під майном розуміється окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки. Загальна вартість майна визначається на рівні активів підприємства за вирахуванням його зобов'язань, тобто відповідає поняттю власного капіталу підприємства.

Таким чином, в бухгалтерському обліку заборгованість перед учасником відображається після визначення частини вартості майна, що підлягає виплаті учаснику при виході його з товариства за даними рядка 380 Балансу (форма N 1).

При виході учасника з товариства (як зазначається у запиті) сума заборгованості перед таким учасником відображається у фінансовій звітності відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку 2 «Баланс» і 5 «Звіт про власний капітал», затверджених наказом Міністерства фінансів України від 31 березня 1999 року N 87, у рядках 300 і 590 графи 4 Балансу (форма N 1) та рядку 240 графи 3 Звіту про власний капітал (форма N 4).

Відповідно до зазначеного Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 5 підприємство наводить у примітках до річної фінансової звітності інформацію про зміни у статутному капіталі.

Заступник Міністра Т. І. Єфименко

 

 

 

Щодо окремих норм застосування реєстраторів розрахункових операцій

 

Лист Державної податкової адміністрації України

від 9 серпня 2007 р. N 7644/6/23-7019

 

Державна податкова адміністрація України розглянула лист щодо окремих норм застосування реєстраторів розрахункових операцій і повідомляє наступне.

Порядок проведення розрахунків суб'єктами господарювання у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг регулюється Законом України від 06.07.95 N 265/95-ВР "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" із змінами і доповненнями (в редакції Закону України від 01.06.2000 N 1776-III) (далі - Закон).

Згідно із нормою статті 1 Закону реєстратори розрахункових операцій застосовуються суб'єктами господарювання, які здійснюють операції з розрахунків в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг.

Статтею 2 Закону визначено, що розрахункова операція - це приймання від покупця готівкових коштів, платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо за місцем реалізації товарів (послуг), видача готівкових коштів за повернутий покупцем товар (ненадану послугу), а у разі застосування банківської платіжної картки - оформлення відповідного розрахункового документа щодо оплати в безготівковій формі товару (послуги) банком покупця або, у разі повернення товару (відмови від послуги), оформлення розрахункових документів щодо перерахування коштів у банк покупця.

Відповідно до пункту 1 статті 3 Закону суб'єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, зобов'язані проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій з роздрукуванням відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених цим Законом, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок.

Разом з тим, стаття 9 (пункт 1) Закону надає право суб'єкту господарювання не застосовувати реєстратор розрахункових операцій при здійсненні торгівлі продукцією власного виробництва та наданні послуг підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, крім підприємств торгівлі та громадського харчування, у разі проведення розрахунків у касах цих підприємств, установ і організацій з оформленням прибуткових і видаткових касових ордерів та видачею відповідних квитанцій, підписаних і завірених печаткою у встановленому порядку.

Враховуючи вищенаведене, норми пункту 1 статті 9 Закону можуть застосовуватись <...> при наданні послуг, за умови проведення розрахунків у касі підприємства з оформленням прибуткових і видаткових касових ордерів та видачею відповідних квитанцій, підписаних і завірених печаткою у встановленому порядку. У разі недотримання цієї умови, необхідно застосовувати реєстратор розрахункових операцій.

                                                                                                                                     Заступник Голови

Я. Янушевич

 

 

 

Щодо документального оформлення операцій руху запасів

 

Лист Міністерства фінансів України

від 17 квітня 2007 р. N 31-34000-10-16/7862

 

Міністерство фінансів України на запит щодо документального оформлення операцій руху запасів повідомляє.

Надходження запасів на підприємство згідно з Методичними рекомендаціями з бухгалтерського обліку запасів, затвердженими наказом Міністерства фінансів України від 10 січня 2007 року N 2, оформлюється відповідними документами, типові форми яких затверджуються Державним комітетом статистики України та іншими центральними органами виконавчої влади.

Якщо для оформлення господарської операції типові форми первинних документів відсутні, то підприємство складає такі первинні документи, які б містили обов'язкові реквізити, передбачені законодавством та іншими нормативно-правовими актами.

Порядок оформлення розрахункових документів при проведенні розрахункових операцій за готівку в сфері торгівлі, громадського харчування та послуг визначено Законом України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг".

Відповідно до пункту 15 статті 3 Закону України передбачено, що суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, зобов'язані надавати покупцю товарів (послуг) за його вимогою чек, накладну або інший письмовий документ, що засвідчує передання права власності на них від продавця до покупця.

Фіскальний касовий чек на товари (послуги) відповідно до Положення про форму та зміст розрахункових документів, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 1 грудня 2000 року N 614, є розрахунковий документ, надрукований реєстратором розрахункових операцій при проведенні розрахунків за продані товари (надані послуги).

Відповідно до статті 9 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" реєстратори розрахункових операцій та розрахункові книжки не застосовуються, якщо операції з розрахунків у готівковій формі не здійснюються (оптова торгівля тощо) в місці отримання товарів (надання послуг), а саме місці, де здійснюються розрахунки із покупцем за продані товари (надані послуги) та зберігаються отримані за реалізовані товари (надані послуги) готівкові кошти, а також місці отримання покупцем попередньо оплачених товарів (послуг) із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо.

                                                                                                                                   Заступник Міністра

Т. І. Єфименко

 

 

Про визначення термінів "мале" та "середнє" підприємство

 

Лист Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва

від 14 червня 2007 р. N 4264/0/2-07

 

Основні засади господарювання в Україні та регулювання господарських відносин, що виникають у процесі організації та здійсненні господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання, визначаються в Господарському кодексі України.

У статті 63 цього Кодексу визначаються види та організаційні форми підприємств.

Так, у четвертій частині цієї статті зазначено, що підприємства залежно від кількості працюючих та обсягу валового доходу від реалізації продукції за рік можуть бути віднесені до малих підприємств, середніх або великих підприємств.

Малими (незалежно від форми власності) визнаються підприємства, у яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік не перевищує п'ятдесяти осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період не перевищує суми, еквівалентної п'ятистам тисячам євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні.

Великими підприємствами визнаються підприємства, у яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік перевищує тисячу осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за рік перевищує суму, еквівалентну п'яти мільйонам євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні.

Усі інші підприємства визнаються середніми.

Інакше кажучи, з огляду на вищевикладену статтю в Україні всі підприємства, незалежно від форми власності, поділяються на три категорії: малі, середні, великі. Для такої класифікації використовується сукупність двох критеріїв: кількість працюючих і обсяг валового доходу підприємства від реалізації продукції за рік.

Для малих підприємств середньооблікова чисельність працюючих за звітний фінансовий рік не повинна перевищувати п'ятдесяти чоловік, а обсяг валового доходу від реалізації продукції за цей період - суму, еквіваленту 500 тис. євро за середньорічним курсом Національного банку України відносно гривні.

Великими підприємствами вважаються ті, у яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний фінансовий рік перевищила тисячу осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за рік - суму, еквівалентну 5 млн. євро за середньорічним курсом Національного банку України до гривні.

Звертаємо Вашу увагу на те, що за принципом виключення всі підприємства, що не потрапляють до категорії "малих" і "великих", є середніми.

Отже, якщо підприємство має середньооблікову чисельність працюючих за звітний фінансовий рік менше 50 чоловік, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період перевищує суму, еквіваленту 500 тис. євро за середньорічним курсом Національного банку України відносно гривні, то таке підприємство буде вважатися середнім.

 

 

О формировании уставного фонда общества с ограниченной ответственностью

 

Письмо Государственного комитета Украины по вопросам регуляторной политики и предпринимательства

от 31 мая 2007 г. N 3895/0/2-07

 

Документом, подтверждающим размер уставного фонда (капитала) хозсубъекта, созданного в результате реорганизации путем преобразования, может быть передаточный баланс.

На обращение закрытого акционерного общества "ХИМКОМПЛЕКС" от 03.04.2007 г. N 28 и закрытого акционерного общества "АВТОПРОМСНАБ" от 03.04.2007 г. N 15 о формировании уставного фонда общества с ограниченной ответственностью, созданного в результате реорганизации путем преобразования, сообщаем следующее.

В соответствии со статьей 56 Хозяйственного кодекса Украины (далее - ХКУ), субъект хозяйствования может быть создан по решению собственника (собственников) имущества или уполномоченного им (ими) органа, а в случаях, специально предусмотренных законодательством, также по решению других органов, организаций и граждан путем учреждения нового, реорганизации (слияния, присоединения, выделения, разделения, преобразования) действующего (действующих) субъекта хозяйствования с соблюдением требований законодательства.

Итак, преобразование - это один из путей создания юридического лица в результате реорганизации действующего юридического лица.

Для государственной регистрации юридического лица, созданного путем реорганизации, государственному регистратору предоставляется регистрационная карточка по форме N 2 "Регистрационная карточка на проведение государственной регистрации юридического лица, созданного путем реорганизации действующего (действующих) юридического лица (юридических лиц)".

Государственная регистрация юридического лица, созданного в результате преобразования, осуществляется в порядке, установленном статьями 24 - 27 Закона Украины "О государственной регистрации юридических лиц и физических лиц - предпринимателей". Частью четвертой статьи 24 данного Закона предусмотрено в случае государственной регистрации юридического лица, для которого законом установлены требования по формированию уставного - фонда представление государственному регистратору документа, подтверждающего внесение учредителем взноса в уставный фонд юридического лица в размере, установленном законом.

Что касается создания субъекта хозяйствования путем реорганизации, то в соответствии со статьей 107 ГКУ по окончании срока для предъявления требований кредиторами и удовлетворения или отклонения этих требований комиссия по прекращению юридического лица составляет передаточный акт (в случае слияния, присоединения или преобразования) или распределительный баланс (в случае разделения). Нотариально удостоверенные копии передаточного акта и распределительного баланса передаются в орган, осуществляющий государственную регистрацию по месту государственной регистрации прекращаемого юридического, а также в орган, осуществляющий государственную регистрацию, по месту государственной регистрации юридического лица правопреемника.

Учитывая вышеуказанное, Госпредпринимательство считает, что документом, подтверждающим размер уставного фонда (капитала) субъекта хозяйствования, созданного в результате реорганизации путем преобразования, может быть передаточный баланс.

Согласно статье 144 ГКУ, размер уставного капитала общества на момент его создания не может быть меньше размера, установленного законом. До момента государственной регистрации общества с ограниченной ответственностью его участники должны уплатить не менее чем пятьдесят процентов суммы своих вкладов.

Следует также отметить, что в уставе субъекта хозяйствования, согласно статье 57 ХКУ, помимо прочих сведений, должны указываться условия реорганизации и ликвидации, а также порядок образования уставного и других фондов.

В случае несоответствия размера уставного фонда, установленного действующим законодательством для определенной организационно-правовой формы, субъект хозяйствования должен доформировать уставный фонд до размера, определенного законом на момент создания, или избрать другую организационную форму, например, частное предприятие, для которого фиксированный размер уставного фонда не установлен.

И. о. председателя

К. Ващенко

 

 

ОТНОСИТЕЛЬНО ВЫСШЕГО ОРГАНА В ООО, СОЗДАННОМ ОДНИМ УЧРЕДИТЕЛЕМ

 

Письмо Государственного комитета Украины по вопросам регуляторной политики и предпринимательства

от 11 мая 2007 г. N 3360

 

Государственный комитет Украины по вопросам регуляторной политики и предпринимательства в пределах компетенции рассмотрел <...> письмо <...> и сообщает следующее.

Нормы права общего действия в гражданском законодательстве определяются в Гражданском кодексе Украины.

В соответствии со статьей 97 данного Кодекса управление обществом осуществляют его органы.

Органами управления обществом являются общее собрание его участников и исполнительный орган, если иное не установлено законом.

Правовая норма данной статьи органически связана со статьей 92 этого же Кодекса, которая устанавливает, что юридическое лицо осуществляет свои права и обязанности через свои органы, действующие в соответствии с учредительными документами и законом.

Обычно органы общества назначаются, если участником (учредителем) выступает одно лицо, и избираются, если участников (учредителей) несколько.

Следует отметить, что специальным законом, определяющим понятие и виды хозяйственных обществ, правила их создания, является Закон Украины "О хозяйственных обществах".

Согласно статье 4 данного Закона общество с ограниченной ответственностью создается и действует на основании учредительного договора и устава.

Учредительные документы должны содержать сведения о виде общества, предмете и целях его деятельности, составе учредителей и участников, наименовании и местонахождении, размере и порядке создания уставного фонда, порядке распределения прибылей и убытков, составе и компетенции органов общества и порядке принятия ими решений, включая перечень вопросов, по которым необходимо квалифицированное большинство голосов, порядке внесения изменений в учредительные документы и порядке ликвидации и реорганизации общества.

Обращаем ваше внимание на то, что в статье 58 этого же Закона указано, что высшим органом общества с ограниченной ответственностью является собрание участников. Оно состоит из участников общества или назначенных ими представителей.

Таким образом, в обществе с ограниченной ответственностью, создаваемом одним учредителем, назначается высший орган общества - общее собрание, при этом все решения одного учредителя данного общества принимаются единолично в порядке, предусмотренном уставом.

Заместитель Председателя

Г. Билоус

 

 

 

Про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень

 

Ухвала Вищого адміністративного суду України

від 20 грудня 2006 р.

 

ДПІ у Ленінському районі м. Запоріжжя прийнято податкові повідомлення-рішення від 12.07.2004:

- N 0000222628/0-7031, яким позивачу визначено податкове зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 4597732,5 грн., у тому числі за основним платежем - 3065155 грн. та 1532577,5 грн. штрафних (фінансових) санкцій;

- N 0000232628/0-7032, яким у позивача виявлено завищення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 2996238,00 грн.

...

Як вбачається з фактичних обставин справи, що досліджувались господарськими судами попередніх інстанції, підставою для донарахування позивачу податкового зобов'язання з податку на додану вартість було те, що позивач, на думку ДПІ у Ленінському районі м. Запоріжжя, при формуванні валових витрат не дотримувався нормативних приписів п. 1.32 ст. 1, п. 5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", за змістом якого до складу валових витрат відносяться лише витрати, які платником податку використані (направлені) на отримання доходу.

Зазначена позиція була підтримана судовою колегією Запорізького апеляційного господарського суду.

Проте, судова колегія Вищого адміністративного суду України такі висновки вважає нормативно необґрунтованими, з огляду на наступне.

Відповідно до п. 5.1. ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Виходячи із юридичного змісту наведеної норми закону, судова колегія Вищого адміністративного суду України поділяє правову позицію господарського суду першої інстанції відносно того, що основною умовою для віднесення до складу валових витрат є подальше використання таких товарів (робіт, послуг) у власній господарській діяльності.

Жодних умов щодо прямої залежності формування валових витрат відповідного звітного періоду лише за тими господарськими операціями, внаслідок яких позивач отримав доход, законодавцем не встановлено.

Дане твердження обґрунтоване правовою дефініцією п. 1.32 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", за змістом якої господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Тобто, в даному випадку, мова йде про господарську діяльність як сукупність господарських операцій, за підсумками яких господарюючий суб'єкт отримує доход.

При чому, як правильно відмічено господарським судом Запорізької області, одна господарська операція може бути не безпосередньо направлена на отримання доходу, а бути передумовою для останнього.

...

 

  

 

 

 

ЩОДО ОКРЕМИХ ПИТАНЬ ОПОДАТКУВАННЯ

 

Лист Державної податкової адміністрації України

від 18 липня 2007 р. N 8838/5/15-0316

 

1. Щодо застосування звичайних цін у податковому законодавстві.

 

Слід зазначити, що Законом України від 28.12.94 N 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" <...> (далі - Закон N 334) передбачаються конкретні випадки застосування звичайних цін при визначенні податкових зобов'язань по податку на прибуток підприємств. До таких випадків відносяться:

 

1. Визначення доходів та витрат від здійснення товарообмінних (бартерних) операцій. Такі доходи та витрати слід визначати виходячи з договірної ціни товарообмінної (бартерної) операції, але не нижчої за звичайні ціни (п.п. 7.1.1 ст. 7 Закону N 334).

 

2. Віднесення до складу валових витрат сум винагород або інших видів заохочень, які фактично виплачені пов'язаним з платником податку фізичним чи юридичним особам. Такі суми включаються до складу валових витрат за наявності документальних доказів, що вказану виплату або заохочення було проведено як компенсацію за фактично надану послугу (відпрацьований час), в межах сум, розрахованих за звичайними цінами (п.п. 5.3.9 ст. 5 Закону N 334).

 

3. Віднесення до складу валових витрат сум збитків платника податку, понесених у зв'язку з продажем товарів (робіт, послуг) пов'язаним з таким платником податку особам. Такі суми збитків не включаються до складу валових витрат у разі продажу (обміну) товарів (робіт, послуг) пов'язаним особам за цінами, що нижчі за звичайні (п.п. 5.3.9 ст. 5 Закону N 334).

 

4. Визначення доходу, отриманого платником податку від продажу товарів (робіт, послуг) пов'язаним особам, особам, які не є платниками податку на прибуток підприємств, або сплачують цей податок за іншими, ніж платник податку, ставками. Такий дохід визначається виходячи із договірних цін, але не менших за звичайні ціни на зазначені товари (роботи, послуги), що діяли на дату продажу (п.п. 7.4.1 ст. 7 Закону N 334).

 

5. Визначення витрат, понесених платником податку у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг) у пов'язаної особи, особи, яка не є платником податку на прибуток підприємств, або сплачує цей податок за іншими, ніж платник податку, ставками. Такі витрати визначаються виходячи із договірних цін, але не більших за звичайні ціни, що діяли на дату придбання (пп. 7.4.2, 7.4.3 ст. 7 Закону N 334).

 

6. Визначення витрат платника податку на сплату процентів за депозитами, орендними платежами, цивільно-правовими договорами пов'язаним з таким платником особам. Такі витрати визначаються виходячи із договірних цін (процентних ставок за депозит), але не вищих за звичайні ціни (звичайні процентні ставки за депозит) (п.п. 7.4.4 ст. 7 Закону N 334).

 

7. Визначення бази для нарахування авансового внеску з податку на прибуток у разі виплати дивідендів у формі, відмінній від грошової. Базою для такого нарахування є вартість відповідної виплати, розрахована за звичайними цінами (п.п. 7.8.2 ст. 7 Закону N 334).

 

8. Визначення вартості майна, яке отримує власник корпоративних прав під час розподілу ліквідаційною комісією майна платника податку, що ліквідується. У разі коли така вартість, розрахована за звичайними цінами, перевищує суму витрат, понесених платником податку на придбання цих прав, сума такого перевищення включається до складу валових доходів такого платника. У разі коли така вартість, розрахована за звичайними цінами, є меншою за суму витрат, понесених платником податку на придбання цих прав, то ця різниця включається до складу валових доходів такого платника (п.п. 7.8.9 ст. 7 Закону N 334).

 

9. Відображення у податковому обліку операцій з повернення орендарем об'єкта фінансового лізингу орендодавцю без придбання такого об'єкта у власність. Таке повернення прирівнюється для цілей оподаткування до зворотного продажу орендарем об'єкта фінансового лізингу орендодавцю за звичайною ціною, що діє на момент такого зворотного продажу (п.п. 7.9.6 ст. 7 Закону N 334).   

 

10. Віднесення до основної діяльності неприбуткової організації продажу товарів (послуг), які пропагують принципи та ідеї, для захисту яких було створено таку неприбуткову організацію, та які є тісно пов'язаними з її основною діяльністю. Такий продаж вважається основною діяльністю неприбуткової організації, якщо він здійснюється за цінами, нижчими за звичайні (п.п. 7.11.13 ст. 7 Закону N 334).

Таким чином, у разі якщо операція з придбання основних фондів підпадає під випадки застосування звичайних цін, встановлені Законом N 334 (наприклад, основні фонди придбано у неплатника податку), витрати на придбання таких основних фондів визначаються виходячи із договірних цін, але не більших за звичайні.

 

2. Щодо відображення в податковому обліку витрат, понесених на транспортування матеріальних цінностей, отриманих безкоштовно.

 

Пунктом 5.1 статті 5 Закону N 334 визначено, що валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з підпунктом 8.4.1 пункту 8.4 статті 8 Закону у разі здійснення витрат на придбання основних фондів балансова вартість відповідної групи збільшується на суму вартості їх придбання, з урахуванням транспортних і страхових платежів, а також інших витрат, понесених у зв'язку з таким придбанням, без урахування сплаченого податку на додану вартість, у разі коли платник податку на прибуток підприємств зареєстрований платником податку на додану вартість.

Отже, витрати платника податку на транспортування безкоштовно отриманих матеріальних цінностей не відносяться до складу валових витрат такого платника податку та не підлягають амортизації у податковому обліку.

< ...>

 

4. Щодо порядку подання уточнюючих розрахунків після скасування реєстрації платником податку на додану вартість і переходу на спрощену систему оподаткування за ставкою 10 відсотків.

 

Відповідно до пункту 4.4 Порядку заповнення і подання податкової декларації з ПДВ, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 року N 166, <...> якщо платник самостійно виявив помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації, то такий платник зобов'язаний подати в порядку, установленому для подання декларацій з податку на додану вартість (без урахування граничного терміну подання, але з урахуванням строків давності, встановлених статтею 15 Закону N 2181), уточнюючий розрахунок податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок. Одним уточнюючим розрахунком може бути виправлено помилки лише однієї раніше поданої декларації.

Указаний розрахунок може не подаватися платником, якщо такі уточнені показники зазначаються ним у складі декларації за будь-який наступний звітний (податковий) період (з урахуванням зазначених строків давності та положень пункту 17.2 Закону N 2181), протягом якого такі помилки були самостійно виявлені. Такий спосіб самостійного виправлення платником помилки може бути застосований у разі виправлення у декларації звітного (податкового) періоду помилок лише однієї раніше поданої декларації.

Ураховуючи зазначене, а також те, що платник податку на додану вартість при переході на спрощену систему оподаткування зі сплатою єдиного податку за ставкою 10 відсотків, виключається із Реєстру платників податку на додану вартість, то уточнюючий розрахунок за період, у якому він був платником податку на додану вартість, такий суб'єкт господарювання не може подати.

 

5. Щодо необхідності коригування податкового кредиту при продажу відходів чорних металів.

 

Відповідно до пункту 11.44 статті 11 Закону України "Про податок на додану вартість" тимчасово до 1 січня 2008 року операції з поставки відходів і брухту чорних металів, у тому числі операції з імпорту таких товарів, звільняються від оподаткування. Перелік таких товарів із зазначенням кодів згідно з УКТ ЗЕД затверджує Кабінет Міністрів України.

Загальний порядок формування податкового кредиту визначено підпунктом 7.4.1 пункт 7.4 статті 7 Закону, відповідно до якого податковий кредит складається із сум ПДВ сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

 

6. Щодо оподаткування доходу фізичної особи, отриманого у вигляді витрат на капітальний ремонт автомобіля, понесених підприємством.

 

Відповідно до ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України (далі - Кодекс) і ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає іншій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Предметом договору найму транспортного засобу можуть бути наземні самохідні транспортні засоби (ст. 798 Кодексу).

Договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі. Якщо договір найму транспортного засобу складається за участю фізичної особи, то такий договір має бути ще і нотаріально посвідчений (ст. 799 Кодексу).

Витрати, пов'язані з використанням транспортного засобу, в тому числі зі сплатою податків та інших платежів, несе наймач (ч. 2 ст. 801 Кодексу).

Пункт 1.3 ст. 1 Закону України  від 22.05.2003 N 889 "Про податок з доходів фізичних осіб" (далі - Закон N 889) встановлено, що доходом фізичних осіб є будь-який дохід з джерел на території України, одержаний платником податку або нарахований на його користь від здійснення будь-яких видів діяльності, в тому числі дохід у вигляді додаткового блага.

Так, "додаткові блага" - це кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку його працедавцем (самозайнятою особою), якщо такий дохід не є заробітною платою чи виплатою, відшкодуванням чи компенсацією за цивільно-правовими угодами, укладеними з таким платником податку (п. 1.1 ст. 1 Закону N 889).

Тобто дохід, отриманий платником податку від його працедавця у вигляді капітального ремонту автомобіля згідно з п.п. 4.2.9 "є" п. 4.2 ст. 4 Закону N 889 є додатковим благом і, відповідно до п. 4.1 ст. 4 Закону включається до складу загального оподатковуваного доходу того місяця, коли такий ремонт закінчився.

У разі якщо додаткові блага надаються особою, що не є працедавцем платника податку, чи особою, яка діє від імені або за дорученням такого працедавця, то такі доходи прирівнюються з метою оподаткування до подарунків з їх відповідним оподаткуванням.

Відповідно до статті 720 Кодексу сторонами у договорі дарування можуть бути як фізичні, так і юридичні особи (податкові агенти).

Порядок оподаткування доходів фізичних осіб, отриманих платником податку у вигляді подарунків, регламентується ст. 14 Закону N 889, згідно з якою кошти, майно, майнові чи немайнові права, вартість робіт, послуг, подаровані платнику податку, оподатковуються за правилами для оподаткування спадщини, встановленими ст. 13 Закону N 889.

Відповідно до положень ст. 13 Закону N 889 вартість об'єктів спадщини підлягає оподаткуванню податком з доходів фізичних осіб за ставками 0 %, 5 % та 15 % залежно від конкретних умов, визначених у підпунктах "а", "б", "г", "д" п. 13.1 цієї статті Закону N 889, зокрема, залежно від ступеня споріднення спадкодавця та спадкоємця.

Разом з цим, згідно із ст. 1216 Кодексу, спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи - спадкодавця до інших осіб - спадкоємців, в тому числі до фізичних осіб.

Враховуючи наведене, положення ст. 13 Закону N 889 можуть бути поширені лише на доходи, отримані платником податку у вигляді подарунків від дарувальників - фізичних осіб. Форма договору дарування визначена Главою 55 "Дарування" Кодексу.

Отже, у випадку надання платнику податку юридичною особою - податковим агентом доходу фізичній особі - орендодавцю у вигляді здійснення капітального ремонту орендованого автомобіля, то відповідно до п. 1.1 ст. 1 та п.п. 4.2.9 "є" п. 4.2 ст. 4 Закону N 889 такий дохід є додатковим благом і вартість такого ремонту підлягає оподаткуванню податком з доходів фізичних осіб у складі загального оподатковуваного доходу місяця, в якому було завершено ремонт, за ставкою, передбаченою п. 7.1 ст. 7 Закону N 889.

<...>

8. Щодо сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища за викиди в атмосферне повітря пересувними джерелами забруднення, в т. ч. навантажувачем.

 

Чинним законодавством України встановлено збір за забруднення навколишнього природного середовища (стаття 14 Закону України "Про систему оподаткування" (далі - збір). У відповідності зі статтею 44 Закону України від 25 червня 1991 року N 1264-ХІІ "Про охорону навколишнього природного середовища" збір встановлюється на основі фактичних обсягів викидів, лімітів скидів забруднюючих речовин в навколишнє природне середовище і розміщення відходів.

Єдині на території України правила встановлення нормативів збору, а також його справляння визначає Порядок встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 1 березня 1999 року N 303 <...> (далі - Порядок) та Інструкція про порядок обчислення та сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища, яка затверджена наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України, Державної податкової адміністрації України від 19.07.99 N 162/379 <...> (далі - Інструкція N 162/379).

Згідно з пунктом 2 Порядку та пунктом 1.4 Інструкції N 162/379 збір справляється за викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин стаціонарними та пересувними джерелами забруднення; скиди забруднюючих речовин безпосередньо у водні об'єкти; розміщення відходів.

Об'єктом обчислення збору для пересувних джерел забруднення є обсяги фактично використаних видів пального, у результаті спалення яких утворюються забруднюючі речовини (абзац другий пункту 3.1 Інструкції N9 162/379).

Суми збору, який справляється за викиди пересувними джерелами забруднення, обчислюються платниками збору самостійно на підставі нормативів збору за ці викиди, виходячи з кількості фактично використаного пального та його виду відповідно до таблиць 1.4 - 1.6 додатка 1 і визначених за місцем реєстрації платників коригуючих коефіцієнтів, наведених у таблицях 2.1, 2.2 додатка 2 (абзац другий пункту 4 Порядку).

У відповідності до Інструкції про зміст та порядок складання звіту проведення інвентаризації викидів забруднюючих речовин на підприємстві, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України від 10.02.95 N 7 <...>, пересувне джерело забруднення атмосфери - транспортний засіб, рух якого супроводиться викидом в атмосферу забруднюючих речовин (пункт 1.15.6 цієї Інструкції).

Пунктом 1.10 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року N 1306 <...>, визначено, що транспортний засіб - це пристрій, призначений для перевезення людей і (або) вантажу, а також встановленого на ньому спеціального обладнання чи механізмів. У свою чергу, механічний транспортний засіб - це транспортний засіб, що приводиться в рух з допомогою двигуна. Цей термін поширюється, зокрема, на самохідні машини і механізми.

Поряд з цим постановою Кабінету Міністрів України від 2 листопада 2006 року N 1524 затверджено Положення про Міністерство охорони навколишнього природного середовища України, у якому зазначено, що Мінприроди відповідно до покладених на нього завдань розробляє відповідно до законодавства нормативи зборів (платежів) за спеціальне використання природних ресурсів, забруднення навколишнього природного середовища, геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету, геологічну, топографо-геодезичну та картографічну продукцію (матеріали, інформацію, дані тощо), а також порядок їх стягнення (підпункт 4 пункту 17 цього Положення).

Водночас зазначаємо, що на запит ДПА України у листі Міністерства екології та природних ресурсів України від 19.12.2003 N 12127/18-10 було надано роз'яснення з питання тлумачення поняття "пересувні джерела". Витяг з цього листа:

"Пересувні джерела забруднення" розподіляються на такі типи:

Тип 1. Дорожні транспортні засоби:

...

Тип 2. Не дорожні транспортні засоби і машини: 2.2. Промислові та будівельно-дорожні машини.

...

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 28 березня 2003 року N 402 "Про внесення змін у додаток 1 (таблиці 1.4, 1.5, 1.6) до Порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору" встановлено нормативи збору для таких типів джерел:

- у таблиці 1.4 - для джерел типу 1 - 2".

Виходячи з викладеного, платники мають сплачувати збір за забруднення навколишнього природного середовища за викиди в атмосферне повітря пересувними джерелами забруднення, в т. ч. навантажувачем, виходячи з обсягів фактично використаних видів пального.

Заступник голови

Л. Боєнко

 

 

 

Про документ про передачу права засновника (учасника) іншій особі

 

Лист Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва

від 24 травня 2007 р. N 3742

 

На <...> лист <...> щодо надання роз'яснення деяких норм законодавства, в межах компетенції, повідомляємо наступне.

Відповідно до частини третьої статті 29 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" (далі - Закон), у разі внесення змін до установчих документів, які пов'язані із зміною складу засновників (учасників), додатково подається або копія рішення про вихід юридичної особи із складу засновників (учасників), завірена в установленому порядку, або нотаріально посвідчена копія заяви фізичної особи про вихід зі складу засновників (учасників), або нотаріально посвідчений документ про передачу права засновника (учасника), або рішення уповноваженого органу юридичної особи про примусове виключення засновника (учасника) зі складу засновників (учасників) юридичної особи.

Засновники та учасники господарських організацій володіють так званими корпоративними правами. Корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами (частина перша статті 167 Господарського кодексу України). Отже, корпоративні права виникають у особи, яка в обмін на майнову участь у господарській організації отримує право на частку в її статутному фонді (майні).

Виходячи із зазначеного вище можна зробити висновок, що корпоративні права і майновий вклад у статутний фонд господарської організації є нероздільними і при передачі корпоративних прав неодмінно передається частка майна у статутному фонді, яка закріплена за ними.

Згідно із статтею 190 Цивільного кодексу України, майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.

Визначення майнових прав міститься у Законі України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні". Згідно зі статтею 3 цього Закону майновими правами визнаються будь-які права, пов'язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги.

Отже, корпоративні права є різновидністю майнових прав, які безпосередньо пов'язані з майном і не можуть передаватися окремо від майна.

Звертаємо увагу, що згідно зі статтею 1 ЦКУ особисті немайнові та майнові відносини (цивільних відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників, регулюються цивільним законодавством (Цивільним кодексом України).

Документом про передачу права засновника (учасника) іншій особі, з одночасною передачею відповідного майна, який має подаватися державному реєстратору, враховуючи норми глав 24, 54, 55 ЦКУ, може бути договір купівлі-продажу, міни, дарування або заява засновника про передачу права засновника іншій особі. Зміст такої заяви має містити положення про передачу майнових, немайнових прав, обов'язків іншій особі, відсутність будь-яких претензій тощо.

Одночасно звертаємо вашу увагу на те, що, відповідно до абзацу шостого статті 6 Закону України "Про адвокатуру" при здійсненні професійної діяльності адвокат має право отримувати письмові висновки фахівців з питань, що потребують спеціальних знань.

                                                                                                                     В. о. Голови  К. Ващенко

 

 

Щодо правомірності надання позик

 

Лист Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України

від 18 травня 2007 р. N 5600/11-11

 

Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України (далі - Держфінпослуг) розглянула лист аудиторської фірми щодо правомірності надання позик та в межах компетенції повідомляє.

Відповідно до пункту 1 розпорядження Держфінпослуг від 31.03.2006 р. N 5555, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.04.2006 р. за N 477/12351, юридичні особи - суб'єкти господарювання, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, надають фінансові послуги з надання коштів у позику (крім на умовах фінансового кредиту) та поручительств відповідно до вимог цивільного законодавства та з урахуванням вимог законодавства України щодо запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом.

Відносини за договором позики врегульовуються відповідно до статей 1046 - 1053 Цивільного кодексу України (далі - ЦКУ), зокрема у статті 1048 зазначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Договір позики вважається безпроцентним, якщо він укладений між фізичними особами на суму, яка не перевищує п'ятидесятикратного розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, і не пов'язаний із здійсненням підприємницької діяльності хоча б однією із сторін, або позичальникові передані речі, визначені родовими ознаками.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" фінансовим кредитом є кошти, які надаються у позику юридичній або фізичній особі на визначений строк та під проценти.

Порядок надання звітності фінансовими компаніями і юридичними особами - суб'єктами господарювання, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, але мають визначену законами та нормативно-правовими актами Держфінпослуг можливість надавати окремі види фінансових послуг, затверджений розпорядженням Держфінпослуг від 27.01.2004 р. N 27, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 06.04.2004 р. за N 431/9030, передбачає подання звітності фінансовими установами та юридичними особами - суб'єктами господарювання, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, але мають визначену законами та нормативно-правовими актами Держфінпослуг можливість надавати окремі види фінансових послуг, а також перебувають на обліку у Держфінпослуг.

Перший заступник Голови

А. Литвин

 

 

 

ОТНОСИТЕЛЬНО ПРАВА ЮРИДИЧЕСКОГО ЛИЦА, НЕ ЯВЛЯЮЩЕГОСЯ ФИНАНСОВЫМ УЧРЕЖДЕНИЕМ, ПРЕДОСТАВЛЯТЬ ЗА СОБСТВЕННЫЙ СЧЕТ ДЕНЕЖНЫЙ ЗАЕМ ПОД ПРОЦЕНТ; О ВОЗМОЖНОСТИ ПРЕДОСТАВЛЕНИЯ КОММЕРЧЕСКОГО КРЕДИТА ЮРЛИЦАМИ, НЕ ЯВЛЯЮЩИМИСЯ ФИНУЧРЕЖДЕНИЯМИ

 

Письмо Государственного комитета Украины по вопросам регуляторной политики и предпринимательства

от 17 ноября 2006 г. N 8287

 

Государственный комитет Украины по вопросам регуляторной политики и предпринимательства рассмотрел Ваше письмо <...> и сообщает следующее.

 

1. Относительно права юридического лица, не являющегося финансовым учреждением, предоставлять за собственный счет денежный заем под процент

Согласно пункту 5 статьи 1 Закона Украины "О финансовых услугах и государственном регулировании рынков финансовых услуг" (далее - Закон) финансовая услуга определяется как операции с финансовыми активами, осуществляемые в интересах третьих лиц за собственный счет или за счет этих лиц, а в случаях, предусмотренных законодательством, - и за счет привлеченных от других лиц финансовых активов, с целью получения прибыли или сохранения реальной стоимости финансовых активов.

В соответствии со статьей 4 Закона в состав финансовых услуг относится предоставление денежных средств в заем, в том числе, и на условиях финансового кредита. При этом финансовый кредит характеризуется в тексте Закона (п. 3 ст. 1) как денежные средства, предоставляемые в заем юридическому или физическому лицу на определенный срок и под процент.

Таким образом, предоставление процентного срочного денежного займа, осуществляемое в интересах третьих лиц за собственный счет или за счет привлеченных денежных средств от других лиц с целью получения прибыли, является финансовой услугой в понимании Закона.

Что касается возможности предоставления процентного денежного займа юридическими лицами, то, по мнению Госкомпредпринимательства Украины, необходимо исходить из следующего.

Согласно части 4 статьи 5 Закона возможность и порядок предоставления отдельных финансовых услуг юридическими лицами, которые по своему правовому статусу не являются финансовыми учреждениями, определяются законами.

Что касается предоставления процентного денежного займа за счет привлеченных от других лиц денежных средств, то возможность осуществления такой операции юридическими лицами ограничена непосредственно в части 3 статьи 5 Закона, согласно которой это может осуществляться только финансовым учреждением со статусом кредитного учреждения.

Что касается предоставления процентного денежного займа за счет собственных средств юридическими лицами, то, по мнению Госкомпредпринимательства Украины, законом, определяющим возможность осуществления таких операций, является Гражданский кодекс Украины, который в параграфе 1 главы 71 <...> определяет возможность предоставления процентных займов без ограничения круга лиц-заимодавцев.

В частности, согласно части 1 статьи 1046, части 1 статьи 1048 Гражданского кодекса Украины по договору займа одна сторона (заимодавец) передает в собственность другой стороне (заемщику) денежные средства или другие вещи, определенные родовыми признаками, а заемщик обязуется вернуть заимодавцу такую же сумму денежных средств (сумму займа) или такое же количество вещей того же рода и такого же качества. Заимодавец имеет право на получение от заемщика процентов от суммы займа, если иное не установлено договором или законом.

В соответствии со статьей 510 Гражданского кодекса Украины термин "сторона" в обязательстве коррелирует с термином "лицо". К кругу лиц в соответствии со статьей 2 Гражданского кодекса Украины относятся любые физические или юридические лица. Следовательно, закон (Гражданский кодекс Украины) разрешает юридическим лицам, не имеющим статуса финансового учреждения, предоставлять процентные займы, за исключением случаев, когда заем предоставляется за счет средств, привлеченных от других лиц.

В соответствии с Лицензионными условиями осуществления деятельности по предоставлению финансовых кредитов за счет привлеченных средств кредитными учреждениями (утверждены распоряжением Государственной комиссии по регулированию рынков финансовых услуг Украины от 18 октября 2005 года N 4802) привлеченные средства - это финансовые активы, прямо или опосредованно полученные на возвратной основе от любых лиц.

Следовательно, если денежные средства, составляющие сумму займа, привлечены не на возвратной основе заимодавцем, он имеет право начислять проценты на сумму займа, даже не имея статуса финансового учреждения.

Что касается различия между операциями по предоставлению займа и кредита, которые урегулированы соответственно в параграфах 1 и 2 главы 71 Гражданского кодекса Украины, то следует отметить следующее:

(1) во-первых, они различаются кругом субъектов. Заем, как отмечено выше, может предоставляться любыми лицами (если он предоставляется за счет собственных средств); кредит - только банками и/или другими финансовыми учреждениями;

(2) во-вторых, они различаются кругом объектов. Заем может предоставляться деньгами или другими вещами, определенными родовыми признаками; кредит - только денежными средствами;

(3) в-третьих, они различаются условиями предоставления средств. Заем может быть процентным или беспроцентным, а кредит всегда предусматривает начисление процентов;

(4) в-четвертых, они различаются статусом предоставленных средств. Важным признаком кредитной операции является то, что она предоставляется за счет привлеченных средств. Это вытекает:

(4.1) из Хозяйственного кодекса Украины (содержащего более специальные нормы, нежели Гражданский кодекс), где в отношении кредитов такого финансового учреждения, как банк, в части 1 статьи 345 указано: "Кредитные операции заключаются в размещении банками от своего имени, на собственных условиях и на собственный риск привлеченных средств юридических лиц (заемщиков) и граждан". То же вытекает из Закона Украины "О банках и банковской деятельности", в частности из статей 2 и 47;

(4.2) из упомянутых выше Лицензионных условий осуществления деятельности по предоставлению финансовых кредитов за счет привлеченных средств кредитными учреждениями, в которых лицензиат определяется как кредитное учреждение, получившее лицензию на осуществление деятельности по предоставлению финансовых кредитов за счет привлеченных средств.

Следовательно, важным признаком кредита законодательство Украины определяет привлечение средств (на возвратной основе) от других лиц для их предоставления третьим лицам. Само по себе предоставление займов не создает никакого ущерба или риска для общества; оно является опасным только тогда, когда предоставленные деньги не принадлежат заимодавцу, когда они привлечены от других лиц. То есть, контроль за кредитными операциями вообще и установление ограничений, лицензирование операций являются оправданными только с точки зрения защиты интересов лиц, у которых заимодавцем привлечены средства.

С учетом приведенного, действующее законодательство разрешает юридическим лицам, не являющимся финансовыми учреждениями, предоставлять процентные денежные займы за счет собственных средств. Такая операция не будет считаться кредитом.

Относительно наличия лицензии: согласно пунктам 3 и 4 статьи 34 Закона лицензированию подлежат предоставление финансовых кредитов за счет привлеченных средств и/или деятельность по предоставлению каких-либо финансовых услуг, предусматривающих прямое или опосредованное привлечение финансовых активов от физических лиц.

Следовательно, если предоставление процентного денежного займа за собственный счет не сопровождается прямым или опосредованным привлечением средств или иных финансовых активов от других лиц, то такая операция не требует получения лицензии.

 

2. Относительно права юридического лица, не являющегося финансовым учреждением, предоставлять за собственный счет в соответствии со статьей 1057 Гражданского кодекса Украины коммерческий кредит в виде аванса (предварительной оплаты) за ценные бумаги, приобретаемые им за денежные средства непосредственно у профессионального торговца ценными бумагами

Согласно статье 1057 "Коммерческий кредит" Гражданского кодекса Украины:

1. Договором, исполнение которого связано с передачей в собственность другой стороне денежных средств или вещей, определяемых родовыми признаками, может предусматриваться предоставление кредита в качестве аванса, предварительной оплаты, отсрочки или рассрочки оплаты товаров, работ или услуг (коммерческий кредит), если иное не установлено законом.

2. К коммерческому кредиту применяются положения статей 1054 - 1056 данного Кодекса, если иное не установлено положениями о договоре, из которого возникло соответствующее обязательство, и не противоречит сути такого обязательства.

По мнению Госкомпредпринимательства Украины, возможность и порядок предоставления коммерческого кредита юридическими лицами, которые по своему правовому статусу не являются финансовыми учреждениями, должны определяться общими положениями о кредите (ст. 1054 - 1056 ГК) в той части, в которой они не противоречат положениям о договоре купли-продажи, из которого и возникает обязательство относительно коммерческого кредита.

Положения о таком договоре установлены в главе 54 "Купля-продажа" Гражданского кодекса Украины, который, как следует из статей 2, 510 и 655 Гражданского кодекса Украины, распространяется на любых юридических лиц, независимо от наличия у них статуса финансового учреждения.

Кроме того, поскольку в запросе идет речь о приобретении ценных бумаг, то на данный договор распространяются положения Закона Украины "О ценных бумагах и фондовом рынке" в части 8 статьи 17 которого указано, что не считается профессиональной деятельностью по торговле ценными бумагами осуществление юридическими лицами купли-продажи (обмена) ценных бумаг на основании договоров купли-продажи или мены, заключенных непосредственно с торговцем ценными бумагами.

Следовательно, упомянутые нормы разрешают осуществлять указанные выше операции (в том числе предоставление коммерческого кредита) юридическому лицу - покупателю, не являющемуся финансовым учреждением.

Заместитель Председателя   Г. Билоус

 

 

 

Про визнання такими, що втратили чинність, накази Міністерства фінансів України від 23.08.96 N 175 та від 19.02.98 N 37

 

Наказ Міністерства фінансів України

від 4 липня 2007 р. N 787

 

Зареєстровано в Міністерстві юстиції України

11 липня 2007 р. N 789/14056

 

Відповідно до статті 6 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та з метою приведення нормативно-правових актів Міністерства фінансів України у відповідність до законодавства України наказую:

 

1. Визнати такими, що втратили чинність:

наказ Міністерства фінансів України від 23.08.96 N 175 "Про перерахування статей бухгалтерських балансів", зареєстрований у Міністерстві юстиції України 23.08.96 за N 474/1499;

наказ Міністерства фінансів України від 19.02.98 N 37 "Про квартальний бухгалтерський звіт підприємств", зареєстрований у Міністерстві юстиції України 05.03.98 за N 151/2591.

 

2. Управлінню методології бухгалтерського обліку (Ловінська Л. Г.) подати в установленому законодавством порядку цей наказ на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України.

 

3. Департаменту організаційно-аналітичного забезпечення діяльності Міністра (патронатна служба) (Кутецька В. М.) після державної реєстрації цього наказу забезпечити його опублікування в засобах масової інформації.

 

4. Контроль за виконанням цього наказу покласти на заступника Міністра фінансів України Єфименко Т. І.

Перший віце-прем'єр-міністр України, Міністр фінансів України

М.Я. Азаров

 

 

Про внесення змін до деяких наказів ДПА

 

Наказ Державної податкової адміністрації України

від 5 липня 2007 р. N 408

 

Зареєстровано в Міністерстві юстиції України

20 липня 2007 р. N 840/14107

 

Відповідно до пунктів 16.4 і 16.15 статті 16 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", статті 8 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" та у зв'язку з ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.10.2006 за справою N 05-05-11/5724-А наказую:

 

1. Унести до додатка Р2 до рядка 04.8 форми декларації з податку на прибуток підприємства, затвердженої наказом Державної податкової адміністрації України від 29.03.2003 N 143, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 08.04.2003 за N 271/7592, та до додатка Р3 до рядка 04.9 форми декларації з податку на прибуток банку, затвердженої наказом Державної податкової адміністрації України від 31.03.2003 N 148, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 10.04.2003 за N 281/7602, такі зміни:

 

1.1. Рядок 1 викласти в такій редакції:

"

Частина суми, зазначеної у рядку В, що перевищує суму (А × 0,02), але не більше суми (А × 0,05)

1

 

".

 

1.2. Рядок 5 викласти в такій редакції:

"

Частина суми, зазначеної у рядку Г, що перевищує суму (А × 0,02), але не більше суми (А × 0,1)

5

 

".

 

2. Департаменту податку на прибуток та інших податків і зборів (обов'язкових платежів) (Хоцянівська Н.В.) подати цей наказ до Міністерства юстиції України для державної реєстрації.

 

3. Департаменту інформатизації процесів оподаткування (Годунов О. Л.) у місячний строк від дня реєстрації цього наказу в Міністерстві юстиції України внести відповідні зміни до програмного забезпечення для проведення податковими органами обробки форми декларації з податку на прибуток підприємства та форми декларації з податку на прибуток банку.

 

4. Департаменту масово-роз'яснювальної роботи та звернень громадян (Косарчук В. П.) у 10-денний строк від дня реєстрації цього наказу в Міністерстві юстиції України через засоби масової інформації довести цей наказ до відома платників податку на прибуток.

 

5. Контроль за виконанням цього наказу покласти на заступника Голови Боєнка Л.Є.

Голова

А.І. Брезвін

 

 

 

 

Щодо сплати адміністративно-господарських санкцій неприбутковими організаціями

 

Лист Фонду соціального захисту інвалідів,

Міністерства праці та соціальної політики України

від 6 липня 2007 р. N 1/6-313

 

ТзОВ "Редакція "Дебет-Кредит"

 

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, встановлено норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Згідно з частиною 1 статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньорічної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.

Положення цієї частини не поширюються на підприємства, установи і організації, які повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів).

Щодо коментарю по сплаті адміністративно-господарських санкцій неприбутковими організаціями від 25.06.2007 року, хотіли б звернути увагу на наступне.

Відповідно до підпункту 7.11.1 пункту 7.11 статті 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" неприбутковими організаціями вважаються:

а) органи державної влади України, органи місцевого самоврядування та створені ними установи або організації, що утримуються за рахунок коштів відповідних бюджетів;

б) благодійні фонди і благодійні організації, створені у порядку, визначеному законом для проведення благодійної діяльності, в тому числі громадські організації, створені з метою провадження екологічної, оздоровчої, аматорської спортивної, культурної, освітньої та наукової діяльності, а також творчі спілки та політичні партії, громадські організації інвалідів та їх місцевими осередками, створені згідно з Законом України "Про об'єднання громадян", науково-дослідні установи та вищі навчальні заклади III - IV рівнів акредитації, внесені до Державного реєстру наукових установ, яким надається підтримка держави, заповідниками, музеями-заповідниками;

в) пенсійні фонди, кредитні спілки, створені у порядку, визначеному законом;

г) інші, ніж визначені у абзаці "б" цього підпункту, юридичні особи, діяльність яких не передбачає одержання прибутку згідно з нормами відповідних законів;

д) спілки, асоціації та інші об'єднання юридичних осіб, створені для представлення інтересів засновників, що утримуються лише за рахунок внесків таких засновників та не проводять господарської діяльності, за винятком отримання пасивних доходів;

є) релігійні організації, зареєстровані у порядку, передбаченому законом;

є) житлово-будівельні кооперативи, об'єднання співвласників багатоквартирних будинків, створені у порядку, визначеному законом;

ж) професійні спілки, їх об'єднання та організаціях профспілок, утворені в порядку, визначеному законом.

Підтвердженням "неприбутковості" організації є відповідним чином оформлені статутні документи, які, крім звичних для всіх положень, мають містити також і положення, що діяльність створюваної організації спрямовано на отримання прибутку.

Чіткого визначення терміну "неприбуткова організація" у чинному законодавстві не існує. Але виходячи з того, що є, можна сформулювати загальне поняття неприбуткової організації.

Неприбуткова організація - це організація, діяльність якої не передбачає отримання прибутку.

Для того, щоб організація вважалася неприбутковою та мала нагоду скористатися спеціальним порядком оподаткування, їй необхідно також пройти реєстрацію у податкових органах. Після проходження такої реєстрації організації буде присвоєно певний код неприбутковості відповідно до Порядку визначення структури ознаки неприбуткових установ (організацій), затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України N 355 від 03.07.2000 р. (далі - Наказ N 355), і її внесуть до Реєстру неприбуткових організацій (далі - Реєстр) на підставі Положення про Реєстр неприбуткових організацій та установ, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України N 232 від 11.07.97 р. (далі - Наказ N 232).

Відповідно до Наказу N 355 структура ознаки неприбутковості має такі коди.

 

1. Органи державної влади України, органи місцевого самоврядування та створені ними установи або організації, що утримуються за рахунок коштів відповідних бюджетів:

- 0001 - органи державної влади України;

- 0002 - установи, організації, створені органами державної влади України, що утримуються за рахунок коштів відповідних бюджетів;

- 0003 - органи місцевого самоврядування;

- 0004 - установи, організації, створені органами місцевого самоврядування, що утримуються за рахунок коштів відповідних бюджетів.

 

2. Благодійні фонди і благодійні організації, у тому числі громадські організації, створені з метою провадження екологічної, оздоровчої, аматорської спортивної, культурної, освітньої та наукової діяльності, а також творчі спілки та політичні партії, науково-дослідні установи та вищі навчальні заклади III - IV рівнів акредитації:

- 0005 - благодійні фонди (організації), створені у порядку, визначеному законом для проведення благодійної діяльності;

- 0006 - громадські організації, створені з метою провадження екологічної, оздоровчої, аматорської спортивної, культурної, освітньої та наукової діяльності;

- 0007 - творчі спілки;

- 0008 - політичні партії.

 

3. Пенсійні фонди, кредитні спілки:

- 0009 - пенсійні фонди;

- 0010 - кредитні спілки;

- 0011 - інші юридичні особи, діяльність яких не передбачає одержання прибутку;

- 0012 - спілки, асоціації та інші об'єднання юридичних осіб, житлово-будівельні кооперативи, створені для представлення інтересів засновників, що утримуються лише за рахунок внесків таких засновників та не провадять господарської діяльності, за винятком отримання пасивних доходів;

- 0013 - релігійні організації;

- 0014 - науково-дослідні установи та вищі навчальні заклади III - IV рівнів акредитації.

Отже для визначення відділеннями Фонду соціального захисту інвалідів виконання нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів неприбуткові організації, крім форми звітності N 10-ПІ (річна) "Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів", затвердженої наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 10.02.2007 р. N 42, мають подавати копію Рішення Державної податкової адміністрації України про внесення, виключення, відмову у включенні організації (установи) до Реєстру неприбуткових організацій (установ) відповідно до Положення про Реєстр неприбуткових організацій та установ, затвердженого Наказом N 232, з якого видно, що дана організація належить до неприбуткових. Оригінал Рішення (довідки) пред'являється під час звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів. У разі надсилання звіту поштою копія Рішення (довідки) засвідчується нотаріально.

Крім того, хотіли б зауважити, що згідно з частиною другою статті 1881 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) невиконання посадовою особою, яка користується правом приймати на роботу і звільняти з роботи, фізичною особою, яка використовує найману працю, нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, неподання Фонду соціального захисту інвалідів звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів, тягнуть за собою накладення штрафу від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

У випадку невиконання нормативу штраф накладатиметься на посадову особу, яка має право приймати на роботу і звільняти працівників, а також на фізичну особу, яка використовує найману працю.

У випадку неподання Фонду соціального захисту інвалідів звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів штраф накладатиметься на посадову особу, яка має право приймати на роботу і звільняти працівників, а також на фізичну особу, яка використовує найману працю.

Статтею 255 зазначеного Кодексу визначено, що Міністерство праці та соціальної політики України та його органи при виявленні правопорушення складають протокол про адміністративне правопорушення, який є юридичною підставою для звернення до суду.

Таким чином, неприбуткові організації згідно з частиною першою статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" не звільняються від виконання вимог цієї статті та повинні виконувати норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів, а у разі його невиконання на посадову особу, яка користується правом приймати на роботу і звільняти з роботи, фізичну особу, яка використовує найману працю, накладається адміністративний штраф.

Директор Е. Скібінський

 

 

Щодо оподаткування вартості професійної підготовки чи підвищення кваліфікації робітників, яке здійснюється за ініціативою та за рахунок підприємства

 

Лист Державної податкової адміністрації України

від 17 липня 2007 р. N 6862/6/17-0716, N 14222/7/17-0717

 

Відповідно до статті 1 Закону України від 10.02.98 р. N 103/98-ВР "Про професійно-технічну освіту" перепідготовка робітників є складовою професійно-технічного навчання, спрямованого на оволодіння іншою професією робітниками, які здобули первинну професійну підготовку, а підвищення кваліфікації робітників є професійно-технічним навчанням робітників, що дає можливість розширювати і поглиблювати раніше здобуті професійні знання, уміння і навички на рівні вимог виробництва чи сфери послуг.

Професійно-технічне навчання може здійснюватися у професійно-технічних навчальних закладах, а також шляхом індивідуального чи курсового навчання на виробництві.

Для професійної підготовки і підвищення кваліфікації працівників, особливо молоді, власник або уповноважений ним орган організує індивідуальне, бригадне, курсове та інше виробниче навчання за рахунок підприємства, організації, установи (статті 201 Кодексу законів про працю).

Спільним наказом Міністерства праці та соціальної політики України та Міністерства освіти і науки України від 26.03.2001 р. N 127/151, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 06.04.2001 р. за N 315/5506, затверджено Положення про професійне навчання кадрів на виробництві (далі - Положення N 127/151), відповідно до підпункту 3.1 пункту 3 якого для професійного навчання кадрів на виробництві застосовуються такі його види: первинна професійна підготовка робітників; перепідготовка робітників; підвищення кваліфікації робітників; підвищення кваліфікації керівних працівників та фахівців.

Згідно з підпунктом 5.4.2 пункту 5.4 статті 5 Закону України N 334 "Про оподаткування прибутку підприємств" витрати платника податку, пов'язані з професійною підготовкою, навчанням, перепідготовкою або підвищенням кваліфікації осіб, які перебувають у трудових відносинах з таким платником податку, включаються до валових витрат у розмірі до 3 відсотків фонду оплати праці звітного періоду.

Таким чином, витрати підприємства, пов'язані з професійним навчанням кадрів на виробництві, зокрема з професійною підготовкою, перепідготовкою або підвищенням кваліфікації працівників за профілем діяльності такого підприємства, з урахуванням вимог Закону N 334 є витратами на виробничі цілі, що пов'язані з господарською діяльністю підприємства, і не вважаються особистими доходами (додатковим благом) працівників.

Водночас підпунктом 3.5 Положення N 127/151 встановлено, що підвищення кваліфікації керівних працівників та фахівців, яке здійснюється за формами спеціалізації або довгострокового підвищення кваліфікації, провадиться у відповідних навчальних закладах або у закладах післядипломної освіти.

Якщо підготовка чи перепідготовка платника податку - найманої особи за профілем діяльності чи загальними виробничими потребами працедавця здійснюється в навчальних закладах, то згідно із підпунктом 4.3.20 пункту 4.3 статті 4 Закону України від 22.05.2003 р. N 889-IV "Про податок з доходів фізичних осіб" (далі - Закон) до складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу платника податку не включається і не підлягає оподаткуванню податком з доходів фізичних осіб сума, сплачена таким працедавцем на користь закладів освіти у рахунок компенсації вартості такого навчання, але не вище розміру суми, визначеної у підпункті 6.5.1 пункту 6.5 статті 6 цього Закону, у розрахунку на кожний повний чи неповний місяць підготовки чи перепідготовки такої найманої особи, тобто не вище суми, яка дорівнює сумі прожиткового мінімуму, установленого для працездатної особи на 1 січня звітного податкового року, помноженої на 1,4 та округленої до найближчих 10 гривень (у 2007 р. - 740 грн.).

Коли така наймана особа припиняє трудові відносини з таким працедавцем впродовж такого навчання або до закінчення другого календарного року від року, в якому закінчується таке навчання, то сума, сплачена у компенсацію вартості такого навчання, прирівнюється до додаткового блага, наданого такій найманій особі протягом року, на який припадає таке припинення трудових відносин, та підлягає оподаткуванню у загальному порядку.

                                                                                                        Заступник Голови   І. Приймак

 

 

Щодо оподаткування вартості навчання, професійної підготовки, перепідготовки чи підвищення кваліфікації працівників, яке зумовлене виробничими або загальногосподарськими потребами підприємства

 

Лист Державної податкової адміністрації України

від 20 липня 2007 р. N 7013/6/17-0716

Кодексом законів про працю України (ст. 201) встановлено, що власник або уповноважений ним орган організує індивідуальне, бригадне, курсове та інше виробниче навчання за рахунок підприємства, організації, установи для професійної підготовки і підвищення кваліфікації робітників і службовців, особливо молоді.

Згідно з Положенням про професійне навчання кадрів на виробництві, затвердженим спільним наказом Міністерства праці та соціальної політики України та Міністерства освіти і науки України від 26.03.2001 р. N 127/151, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 06.04.2001 р. за N 315/5506, для професійного навчання кадрів на виробництві застосовуються такі його види: первинна професійна підготовка робітників; перепідготовка робітників; підвищення кваліфікації робітників; підвищення кваліфікації керівних працівників та фахівців.

Підприємство як суб'єкт господарювання, який регулює відносини з іншими підприємствами, організаціями, фізичними особами в усіх сферах господарської діяльності на основі договорів, є вільним у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України. Предметом договору у сфері господарської діяльності підприємства може бути підготовка чи перепідготовка працівників. Тобто професійне навчання найманих працівників може здійснюватися як на базі самого підприємства - працедавця, так і в інших суб'єктів господарювання на договірних засадах.

Згідно з підпунктом 5.4.2 пункту 5.4 статті 5 Закону України від 28 грудня 1994 року N 334 "Про оподаткування прибутку підприємств" (далі - Закон N 334) витрати платника податку, пов'язані з професійною підготовкою, навчанням, перепідготовкою або підвищенням кваліфікації осіб, які перебувають у трудових відносинах з таким платником, податку включаються до валових витрат у розмірі до 3 відсотків фонду оплати праці звітного періоду.

Враховуючи наведене, оскільки згідно з п. 1.2 ст. 1 Закону України від 22.05.2003 р. N 889 "Про податок з доходів фізичних осіб" (далі - Закон N 889) доходом фізичної особи - платника податку є сума будь-яких коштів, вартість матеріального чи нематеріального майна, інших активів, одержаних платником податку у власність або нарахованих на його користь, а метою проведення підготовки чи перепідготовки працівників є створення інтелектуального потенціалу підприємства для досягнення цим же підприємством значних позитивних результатів у здійснюваній господарській діяльності, то витрати підприємства, пов'язані з професійною підготовкою, перепідготовкою або підвищенням кваліфікації працівників за профілем діяльності такого підприємства, є з врахуванням норм Закону N 334 витратами на виробничі цілі, що пов'язані з господарською діяльністю підприємства, і не вважаються особистими доходами працівників.

При цьому обов'язки з доведення зв'язку витрат на цілі, обумовлені підпунктом 5.4.2 пункту 5.4 статті 5 Закону N 334, з основною діяльністю платника податку, покладаються на такого платника податку. У разі виникнення розбіжностей між податковим органом та платником податку стосовно зв'язку витрат на цілі, обумовлені цим підпунктом, з основною діяльністю платника податку, такі податкові органи зобов'язані звернутися до Міністерства України у справах науки і технологій, чий експертний висновок є підставою для прийняття рішення податковим органом.

Якщо підготовка чи перепідготовка платника податку - найманої особи за профілем діяльності чи загальними виробничими потребами працедавця (з отриманням освітньо-кваліфікаційного рівня) здійснюється в навчальних закладах, то згідно із підпунктом 4.3.20 пункту 4.3 статті 4 Закону N 889 до складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу платника податку не включається і не підлягає оподаткуванню податком з доходів фізичних осіб сума, сплачена працедавцем на користь закладів освіти (вищих навчальних закладів I - IV рівнів акредитації або професіонально-технічних навчальних закладів) у рахунок компенсації вартості такого навчання, але не вище розміру суми, визначеної у підпункті 6.5.1 пункту 6.5 статті 6 цього Закону N 889, у розрахунку на кожен повний чи неповний місяць підготовки чи перепідготовки такої найманої особи, тобто не вище суми, яка дорівнює сумі прожиткового мінімуму, установленого для працездатної особи на 1 січня звітного податкового року, помноженої на 1,4 та округленої до найближчих 10 гривень (у 2007 р. - 740 грн.).

Коли така наймана особа припиняє трудові відносини з таким працедавцем впродовж такого навчання або до закінчення другого календарного року від року, в якому закінчується таке навчання, то сума, сплачена у компенсацію вартості такого навчання, прирівнюється до додаткового блага, наданого такій найманій особі протягом року, на який припадає таке припинення трудових відносин, та підлягає оподаткуванню у загальному порядку.

Заступник Голови

О. Матвєєв

 

 

 

Щодо відображення в бухгалтерському обліку товарно-матеріальних цінностей

 

Лист Міністерства фінансів України

від 8 травня 2007 р. N 31-34000-10-16/9489

 

Міністерство фінансів України на запит щодо відображення в бухгалтерському обліку товарно-матеріальних цінностей повідомляє.

Відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 р. N 88, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій, зокрема операцій, пов'язаних з безкоштовним розповсюдженням календарів, інших товарів з метою реклами, є первинні документи, які фіксують факти здійснення таких господарських операцій.

Якщо товарно-матеріальні цінності придбані з метою продажу, то відповідно до Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 30.11.99 р. N 291, їх облік ведеться на рахунку 28 "Товари". На рахунку 20 "Виробничі запаси" відображаються наявність і рух належних підприємству запасів сировини і матеріалів, будівельних матеріалів, запасних частин, матеріалів сільськогосподарського призначення, палива, тари й тарних матеріалів, відходів основного виробництва.

При вибутті календарів оцінка їх здійснюється за одним з методів, наведених у пункті 16 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 9 "Запаси", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20.10.99 р. N 246.

Відповідно до пункту 19 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 "Витрати", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.99 р. N 318, витрати, пов'язані з безкоштовним розповсюдженням календарів з метою реклами, включаються до складу витрат на збут і відображаються на рахунку 93 "Витрати на збут".

                                                                                                    Заступник Міністра     Т. Єфименко

 

 

ЩОДО ТОГО, ЧИ Є ЗОБРАЖЕННЯ ТОРГОВОЇ МАРКИ НА ТЕНТІ АВТО РЕКЛАМОЮ

 

Лист Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва

від 30 березня 2007 p. N 2287

 

Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва розглянув Ваш лист та повідомляє таке.

У статті 492 Цивільного кодексу України закріплено поняття торговельної марки. Торговельною маркою може бути будь-яке позначення або будь-яка комбінація позначень, які придатні для вирізнення товарів (послуг), що виробляються (надаються) однією особою, від товарів (послуг), що виробляються (надаються) іншими особами. Такими позначеннями можуть бути, зокрема, слова, літери, цифри, зображувальні елементи, комбінації кольорів.

Поняття реклами та застосування її на транспортних засобах регулюється Законом України від 03.07.96 р. N 270/96-ВР "Про рекламу". У статті 1 Закону визначено поняття реклами та поняття реклами на транспорті зокрема. Реклама - інформація про особу чи товар, розповсюджена в будь-якій формі та в будь-який спосіб і призначена сформувати або підтримати обізнаність споживачів реклами та їх інтерес щодо таких особи чи товару. Реклама на транспорті - реклама, що розміщується на території підприємств транспорту загального користування, метрополітену, зовнішній та внутрішній поверхнях транспортних засобів та споруд підприємств транспорту загального користування і метрополітену.

Проаналізувавши вищезазначене, на думку Держпідприємництва України, зображення на тенті авто торговельної марки з телефонами та адресою виробника продукції є рекламою, оскільки така інформація формує і підтримує обізнаність споживачів реклами та їх інтерес щодо товару.

Разом з тим інформуємо, що Держпідприємництво України не є спеціально уповноваженим органом влади з роз'яснення питань щодо розміщення реклами на транспортних засобах.

 

Заступник голови

Г. Білоус

 

 

Про затвердження Змін до Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон

 

Наказ Міністерства фінансів України

від 5 липня 2007 р. N 791

 

Зареєстровано в Міністерстві юстиції України

18 липня 2007 р. N 825/14092

 

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 23 квітня 1999 року N 663 "Про норми відшкодування витрат на відрядження в межах України та за кордон" (із змінами) та з метою вдосконалення положень Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон наказую:

 

1. Затвердити Зміни до Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 13 березня 1998 року N 59, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 31 березня 1998 року за N 218/2658 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 10 червня 1999 року N146) (із змінами), що додаються.

 

2. Департаменту міжнародних зв'язків та європейської інтеграції (Ткачук В.В.) забезпечити подання в установленому порядку цього наказу на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України.

 

3. Департаменту організаційно-аналітичного забезпечення діяльності Міністра (патронатна служба) (Кутецька В.М.) після державної реєстрації цього наказу забезпечити його опублікування в засобах масової інформації.

 

4. Контроль за виконанням цього наказу покласти на заступника Міністра Кравця А.М.

 

Перший віце-прем'єр-міністр України, Міністр фінансів України

М.Я. Азаров

 

 

 

Зміни до Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон

 

Затверджено Наказом Міністерства фінансів України

від 5 липня 2007 р. N 791

 

Зареєстровано в Міністерстві юстиції України

18 липня 2007 р. N 825/14092

 

1. У главі 1 розділу І:

 

1.1. Пункт 1.1 доповнити абзацом такого змісту:

"Термін відрядження працівників державної контрольно-ревізійної служби, які направляються для проведення контрольних заходів, не повинен перевищувати періоду проведення таких заходів".

 

1.2. Пункт 1.2 викласти в такій редакції:

 

"1.2. Рішення про службове відрядження керівників центральних і місцевих органів виконавчої влади та Секретаріату Кабінету Міністрів України приймається відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 15 березня 2002 року N 337 "Про службові відрядження в межах України керівників органів виконавчої влади та Секретаріату Кабінету Міністрів України".

 

1.3. У пункті 1.6 слова "відшкодовує витрати відрядженим працівникам на наймання жилого приміщення в розмірі фактичних витрат" замінити словами "відшкодовує фактичні витрати відрядженим працівникам на наймання жилого приміщення з розрахунку вартості одного місця у готельному номері за кожну добу такого проживання".

 

2. У розділі ІІ:

 

2.1. Абзац другий пункту 1.1 глави 1 викласти в такій редакції:

"Термін відрядження працівників, які направляються за кордон за зовнішньоекономічними договорами (контрактами) для здійснення монтажних, налагоджувальних, ремонтних, проектних, проектно-пошукових, будівельних, будівельно-монтажних і пусконалагоджувальних робіт, шефмонтажу та авторського нагляду під час будівництва, обслуговування та забезпечення функціонування національних експозицій на міжнародних виставках, не повинен перевищувати одного року. Термін відрядження працівників авіаційних компаній, які направляються за кордон для виконання авіаційних перевезень пасажирів та вантажів у миротворчих місіях Організації Об'єднаних Націй згідно з контрактами між авіаційними компаніями України та Організацією Об'єднаних Націй, не повинен перевищувати шести місяців. Термін відрядження працівників державної контрольно-ревізійної служби, які направляються для проведення контрольних заходів, не повинен перевищувати періоду проведення таких заходів".

 

2.2. Абзац шостий пункту 1.4 глави 1 доповнити реченням такого змісту:

"Документи, що підтверджують вартість таких витрат, проведених за кордоном, оформлюються відповідно до законодавства країни відрядження".

 

2.3. В абзаці першому пункту 1.9 глави 1 слова "на день складання кошторису витрат на відрядження" замінити словами "на день здійснення розрахунку витрат на відрядження".

 

2.4. Доповнити пункт 2.1 глави 2 новим підпунктом 2.1.1 такого змісту:

"2.1.1. Рішення про службове відрядження членів Кабінету Міністрів України, працівників Секретаріату Кабінету Міністрів України, керівників центральних і місцевих органів виконавчої влади та їх заступників приймається відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 11 грудня 1992 року N 698 "Про вдосконалення порядку здійснення службових відряджень за кордон".

У зв'язку з цим підпункти 2.1.1-2.1.5 вважати відповідно   підпунктами 2.1.2-2.1.6.

 

2.5. Доповнити підпункт 2.1.5 пункту 2.1 глави 2 підпунктом "е" такого змісту:

 

"е) на оплату вартості страхового поліса (за наявності його оригіналу з відміткою про сплату страхового платежу), за яким передбачено відшкодування витрат на:

надання швидкої та невідкладної (екстреної) медичної допомоги страхувальнику і придбання необхідних медикаментів;

переміщення страхувальника на територію України для надання медичної допомоги;

відправлення труни з тілом (урни з прахом) страхувальника до місця поховання на території України та інші пов'язані з цим витрати.

У разі, коли правилами в'їзду та перебування у країні, до якої відряджається страхувальник, установлені вимоги щодо розміру страхової суми, у договорі страхування визначається мінімальна страхова сума. При цьому термін дії договору страхування повинен відповідати терміну відрядження.

Якщо в країні, до якої відряджається страхувальник, медична допомога надається іноземним громадянам безоплатно, вартість страхового поліса не відшкодовується.

Примітка. Інформацію про надання медичних послуг громадянам України за кордоном та про країни, при відрядженнях до яких громадянам України надається невідкладна медична допомога на безоплатній основі, розміщено на офіційних веб-сайтах Міністерства закордонних справ України та Міністерства охорони здоров'я України.

Указані в цьому пункті витрати відшкодовуються державним службовцям і працівникам підприємств, що повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів, термін відрядження яких визначено пунктом 5 постанови Кабінету Міністрів України від 23 квітня 1999 року N 663 "Про норми відшкодування витрат на відрядження в межах України та за кордон".

 

Директор Департаменту міжнародних зв'язків та європейської інтеграції

В.В. Ткачук

 

 

О служебных командировках

Письмо Министерства финансов Украины

от 20 июня 2007 г. N 31-18030-07/23-4477/4527

 

Министерство финансов рассмотрело Ваше письмо относительно служебных командировок и в пределах компетенции сообщает.

Пунктом 5.4.8 Закона Украины "О налогообложении прибыли предприятий", постановлением Кабинета Министров Украины от 23.04.99 N 663 "О нормах возмещения расходов на командировки в пределах Украины и за границу" (с учетом изменений и дополнений) и Инструкцией о служебных командировках в пределах Украины и за границу, утвержденной приказом Министерства финансов от 13.03.98 N 59, определен исчерпывающий перечень расходов, которые могут включаться в состав расходов на командировку.

Согласно действующему законодательству расходы на горюче-смазочные материалы при командировке работника на служебном автомобиле в пределах Украины в состав расходов на командировку не включаются.

Одновременно информируем, что Министерство финансов является центральным органом исполнительной власти, действующим в соответствии с Конституцией Украины, законами Украины и Положением о Министерстве финансов Украины, утвержденным постановлением Кабинета Министров Украины от 27.12.2006 N 1837, и не имеет полномочий относительно предоставления официальных разъяснений законодательства.

Заместитель Министра

С. Рыбак

 

 

О СЛУЖЕБНЫХ КОМАНДИРОВКАХ

Письмо Министерства финансов Украины

от 14 июня 2007 г. N 31-18030-07/23-4049/4432

 

1. Порядок выдачи наличных средств под отчет на производственные (хозяйственные) нужды или на командировку и предоставления отчета за полученные наличные средства определен Положением о ведении кассовых операций в национальной валюте в Украине, утвержденным постановлением Правления Национального банка Украины от 15 декабря 2004 года N 637.

С учетом указанного и исходя из норм Закона Украины "О Национальном банке Украины", согласно которому вопросы организации наличного денежного обращения являются компетенцией Национального банка Украины, за разъяснением относительно порядка выдачи наличных средств под отчет рекомендуем обратиться в Национальный банк Украины.

 

2. В соответствии с Инструкцией о служебных командировках в пределах Украины и за границу, утвержденной приказом Министерства финансов Украины от 13.03.98 г. N 59, с разрешения руководителя в случае заболевания может приниматься во внимание вынужденная задержка в командировке при наличии подтверждающих документов в оригинале. Решение о продлении срока командировки руководитель принимает после прибытия командированного работника к месту постоянной работы на основании его докладной записки, и его необходимо оформить соответствующим приказом (распоряжением) руководителя предприятия.

Порядок выдачи документов, удостоверяющих временную нетрудоспособность граждан, установлен Инструкцией о порядке выдачи документов, удостоверяющих временную нетрудоспособность граждан, утвержденной приказом Министерства здравоохранения Украины от 13.11.2001 г. N 455.

Заместитель Министра

                                                                                                          С. Рыбак

 

 

Относительно применения штрафных санкций за нарушение сроков использования выданной под отчет наличности

 

Письмо Национального банка Украины

от 5 июля 2007 г. N 18-210/2252-6820

 

Национальный банк Украины рассмотрел обращение <...> относительно привлечения к ответственности лиц, нарушивших кассовую дисциплину в связи с отсутствием отчета за расходование наличности, выданной работнику авансом под отчет на командировку, и сообщает следующее.

Порядок оформления служебной командировки работника, выдачи ему денежных средств под отчет и отчета об их расходовании урегулирован Законом Украины от 22 мая 2003 N 889-IV "О налоге с доходов физических лиц" (далее - Закон N 889) и Инструкцией о служебных командировках в пределах Украины и за границу, утвержденной приказом Министерства финансов Украины от 13.03.98 N 59 и зарегистрированной в Министерстве юстиции Украины 31.03.98 за N 218[/2658] (далее - Инструкция).

Согласно подпункту 9.10.2 статьи 9 Закона N 889 отчет о расходовании денежных средств, предоставленных на командировку, представляется до окончания третьего банковского дня, следующего за днем, в котором плательщик налога завершает такую командировку. По требованиям Инструкции срок служебной командировки определяется приказом руководителя предприятия. Таким образом, день завершения командировки не может превышать определенный приказом срок, если только его продление не оформлялось дополнительно в связи с производственной необходимостью или по другим причинам, предусмотренным законодательством (например, в случае временной нетрудоспособности).

Контроль за соблюдением порядка оформления командировки и выдачи наличности, своевременностью отчета о ее расходовании и целевом использовании осуществляется органами контроля в соответствии с пунктом 2.11 Положения о ведении кассовых операций в национальной валюте в Украине, утвержденного постановлением [Правления] Национального банка Украины от 15.12.2004 N 637 и зарегистрированного в Министерстве юстиции Украины 13.01.2005 за N 40/10320, который определяет, что выдача наличности под отчет или на командировку и отчет о расходовании этих средств осуществляются в соответствии с законодательством Украины. При проверке соблюдения порядка выдачи наличности под отчет и ее использования (пп. 7.36, 7.37, 7.39, 7.43 Положения) анализируются и выявляются факты несвоевременного возврата подотчетными лицами в кассу предприятий остатка неиспользованных средств, проверяется наличие оригиналов подтверждающих документов; учитывается то, что представление указанных отчетов с нарушением установленных сроков может разрешаться только в связи с временной нетрудоспособностью подотчетного лица или по другим обстоятельствам, имеющим документальное подтверждение. То есть речь идет о важных обстоятельствах, исключающих вину лица и препятствующих ему своевременно составить и представить отчет.

Таким образом, факт отсутствия на работе работника без выяснения уважительных причин не является тем обстоятельством, которое освобождает его от ответственности за нарушение срока отчета. В связи с этим штраф, предусмотренный для плательщика налога пунктом 9.10.3 Закона Украины от 22 мая 2003 N 889-IV "О налоге с доходов физических лиц" в размере 15 процентов суммы излишне выплаченных средств, не возмещается и не возвращается работнику даже тогда, когда он в будущих налоговых периодах вернет излишне выплаченные суммы или с него эти суммы будут взысканы судом.

Вопрос ответственности юридического лица, работник которого не отчитался за предоставленную авансом и израсходованную в командировке наличность, урегулирован статьей 1 Указа Президента от 12.06.95 N 436 "О применении штрафных санкций за нарушение норм регулирования обращения наличности". В соответствии с данным Указом финансовые санкции в виде штрафа в размере 25 процентов выданных под отчет сумм применяются в случае выдачи наличных средств под отчет без полного отчета относительно их целевого расходования.

Однако любая ответственность наступает при условии наличия вины лица. Таким образом, юридическое лицо как налоговый агент должно осуществить все возможные мероприятия, направленные на возврат плательщиком налогов полученных под отчет наличных средств и своевременное составление отчета, чтобы доказать отсутствие своей вины в нарушении сроков отчета плательщиком налогов.

Ряд других мероприятий, которые вправе осуществить предприятие с целью взыскания материального ущерба, причиненного предприятию работником в связи с нарушением трудовой дисциплины вследствие самовольного оставления места командировки, предусмотрены Кодексом законов о труде Украины.

                                                                                                                       Заместитель Председателя

О. Савченко

 

 

 

О КОМАНДИРОВКАХ ЗА ГРАНИЦУ

 

Письмо Министерства финансов Украины

от 4 июня 2007 г. N 31-26030-12/23-3982/4279

 

В подпункте 1.7 раздела II "Порядок командирования за границу" Инструкции о служебных командировках в пределах Украины и за границу, утвержденной приказом Министерства финансов от 13.03.98 N 59 (далее - Инструкция) предоставлено разъяснение, в каких случаях расходы, осуществленные за период проезда по территории Украины при командировке за границу, возмещаются в порядке, предусмотренном для служебных командировок в пределах Украины, то есть в валюте Украины (в гривнях).

Если при следовании в командировку за границу предполагается осуществление расходов на территории Украины, это должно быть учтено при составлении сметы расходов на командировку.

Таким образом, обеспечение работника, командированного за границу, авансом как в гривнях (для осуществления расходов во время проезда по территории Украины), так и в иностранной валюте (для осуществления необходимых расходов за границей) в соответствии с приведенными в смете расходами согласуется с положениями Инструкции.

Что касается использования платежных карточек при командировке за границу, то следует отметить, что Постановлением Кабинета Министров Украины от 23.04.99 N 663 "О нормах возмещения расходов на командировки в пределах Украины и за границу" и Инструкцией предусмотрено, что аванс командированному работнику на текущие расходы может предоставляться наличными или перечисляться в безналичной форме на соответствующий счет для использования с применением платежных карточек.

Порядок осуществления операций с применением платежных карточек определен нормативно-правовыми актами Национального банка Украины, к полномочиям которого и относится предоставление соответствующих разъяснений.

Заместитель Министра

А. Кравец

 

 

 

ЩОДО ОТРИМАННЯ КОМПЕНСАЦІЇ ЗА ЧАСТИНУ ВІДПУСТКИ

 

Лист Міністерства праці та соціальної політики України

від 18 червня 2007 р. N 150/13/133-07

 

У відділі умов та режимів праці Департаменту з питань державного регулювання заробітної плати та умов праці розглянуто <...> звернення і повідомляється.

Відповідно до статті 24 Закону України "Про відпустки" у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей.

За бажанням працівника частина щорічної відпустки замінюється грошовою компенсацією. При цьому тривалість наданої працівникові щорічної та додаткових відпусток не повинна бути менше ніж 24 календарних дні.

Тому за бажанням працівника після використання ним за робочий рік, за який надається відпустка, 24 календарних днів щорічної відпустки, за решту днів невикористаної щорічної відпустки має бути виплачено грошову компенсацію.

Наприклад, якщо тривалість щорічної відпустки працівника складає 35 календарних днів (24 к. д. - щорічна основна відпустка і 11 к. д. - щорічна додаткова відпустка), то за умови використання працівником за відповідний робочий рік щорічної відпустки тривалістю 24 календарних дні, за 11 календарних днів він може отримати компенсацію.

Якщо працівник з якихось причин не скористався своїм правом на щорічну відпустку за кілька попередніх років, він має право використати її, а в разі звільнення, незалежно від підстав, йому має бути виплачено грошову компенсацію за всі невикористані дні відпусток. Чинним законодавством не передбачено терміну давності, після якого втрачається право на щорічну відпустку.

Пункт 22 частини першої статті 20 та пункт 1 частини першої статті 21 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" дає право особам, віднесеним до категорії 1 - 2 потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи, на використання чергової відпустки в зручний для них час, а також отримання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 робочих (16 календарних) днів на рік. Ця відпустка є гарантованою державою пільгою, що надається протягом календарного року.

Зазначена відпустка не належить до виду щорічних, визначених пунктом 1 частини першої статті 4 Закону України "Про відпустки", на неї не поширюються норми цього Закону, передбачені для щорічних відпусток, тому грошовій компенсації вона не підлягає.

Начальник відділу умов та режимів праці

Г. Максименко

 

 

 

Щодо оподаткування прибутку підприємств

 

Лист Державної податкової адміністрації України

від 28 серпня 2007 р. N 16977/7/15-0317

 

На виконання пункту 7 наказу Державної податкової адміністрації України від 10.08.2007 N 479, у зв'язку з надходженням листа Державної податкової адміністрації у Хмельницькій області <...> та з метою належної організації адміністрування податку на прибуток Державна податкова адміністрація України повідомляє про окремі питання застосування пункту 5.9 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (далі - Закон).

Щодо правомірності збільшення платником податку на прибуток підприємств балансової вартості запасів (МНМА) на початок звітного року в декларації з податку на прибуток підприємства.

Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 01.07.2004 N 1957, норми якого застосовуються платниками з 01.07.2004 (далі - Закон N 1957), підпункт 8.2.1 п. 8.2 ст. 8 Закону доповнено абзацом другим наступного змісту:

"Витрати на придбання будь-яких матеріальних цінностей, вартість яких не перевищує 1000 гривень, що призначені для використання у господарській діяльності платника податку, включаються до складу валових витрат платника податку в загальному порядку та враховуються для цілей застосування пункту 5.9 статті 5 цього Закону".

Оскільки до 1 липня 2004 року вказаний абзац у Законі був відсутній, то матеріальні цінності, вартість яких не перевищує 1000 гривень, та які призначались для використання у господарській діяльності платника податку протягом періоду, що перевищував 365 днів (далі - МНМА), придбані до вказаної дати, відображались в податковому обліку такого платника податку у складі основних фондів відповідної групи.

При цьому Перехідними положеннями Закону N 1957 не передбачено норм щодо переведення МНМА, придбаних до 01.07.2004, зі складу основних фондів до запасів.

У зв'язку із зазначеними змінами наказом Державної податкової адміністрації України від 12.10.2005 N 448, який зареєстровано у Міністерстві юстиції України 02.11.2005 за N 1323/11603, додаток К1/1 декларації з податку на прибуток підприємства доповнено рядком А7, який передбачає відображення матеріальних цінностей, що використовуються у господарській діяльності більше 365 календарних днів та вартість яких не перевищує 1000 грн. Вказаний додаток заповнюється у випадку, якщо платник податку придбав МНМА після 01.07.2004 року.

Оскільки декларування податкових зобов'язань за формою з урахуванням наказу Державної податкової адміністрації України від 12.10.2005 N 448 здійснювалось платниками податку на прибуток починаючи зі звітного періоду 2005 рік, то у декларації за 9 місяців 2005 року МНМА відображались лише в рядку А додатку К1/1 декларації, а починаючи із звітного періоду 2005 рік - у рядках А та А7 цього додатку.

Позиція щодо правомірності відображення в декларації з податку на прибуток підприємства балансової вартості запасів, які були придбані та оплачені платниками податку на прибуток в період перебування таких платників на спрощеній системі оподаткування, після переходу на загальну систему оподаткування викладено Державною податковою адміністрацією України у листі від 06.02.2007 N 2169/7/15-0217.

<...>                                                                                                                            Заступник Голови

Л. Є. Боєнко

 

 

ЩОДО НАДАННЯ РОЗ'ЯСНЕННЯ

 

Лист Державної податкової адміністрації України

від 15 червня 2007 р. N 12141/7/22-6017

 

З метою приведення нормативно-правових актів у відповідність до чинного законодавства наказом ДПА України від 12.06.07 р. N 353 скасовано наказ ДПА України від 23.10.02 р. N 505 "Щодо затвердження податкового роз'яснення щодо застосування норм статті 4 Закону України від 23.09.94 р. N 185/94-ВР "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" та наказом ДПА України від 12.06.07 р. N 352 скасовано наказ ДПА України від 03.08.06 р. N 450 "Про затвердження Узагальнюючого податкового роз'яснення щодо застосування норм статті 4 Закону України від 23.09.94 р. N 185/94-ВР "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" у разі припинення зобов'язань за зовнішньоекономічними договорами шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог".

В зв'язку з цим ще раз звертаємо <...> увагу на те, що при проведенні підрозділами по контролю за операціями у сфері ЗЕД перевірок експортно-імпортних операцій, які здійснюють суб'єкти господарювання у зовнішньоекономічній сфері необхідно керуватись листом ДПА України від 11.05.07 р. N 9433/7/22-60170, який підготовлений в зв'язку із внесенням змін до Інструкції про порядок здійснення контролю і отримання ліцензій за експортними, імпортними та лізинговими операціями постановою Правління Національного банку України від 13.12.06 р. N 455, що зареєстрована в Міністерстві юстиції України 18.01.07 р. за N 37/13304.

Заступник Голови

М. Романів

 

 

 

ЩОДО ЕКСПОРТНИХ, ІМПОРТНИХ ТА ЛІЗИНГОВИХ ОПЕРАЦІЙ

 

Лист Державної податкової адміністрації України

від 11 травня 2007 р. N 9433/7/22-6017

 

В зв'язку з внесенням змін до Інструкції про порядок здійснення контролю і отримання ліцензій за експортними, імпортними та лізинговими операціями постановою Правління Національного банку України від 13.12.06 р. N 455, що зареєстрована в Міністерстві юстиції України 18.01.07 р. за N 37/13304 (введена в дію з 29.01.07 p.), Державна податкова адміністрація України зобов'язує при проведенні підрозділами по контролю за операціями у сфері ЗЕД перевірок експортно-імпортних операцій, які здійснюють суб'єкти господарювання у зовнішньоекономічній сфері, керуватись наступним.

 

1. Пунктом 1.8 Інструкції про порядок здійснення контролю і отримання ліцензій за експортними, імпортними та лізинговими операціями (далі - Інструкція) визначено перелік випадків, які можуть бути підставою для зменшення суми валютної виручки (лізингових платежів) або вартості товарів (об'єктів лізингу).

Керуючись викладеним, у разі виявлення під час перевірок податковими органами випадків надходження суми валютної виручки (лізингових платежів) або вартості товарів (об'єктів лізингу) в неповному обсязі при наявності підтверджених обставин, передбачених пунктом 1.8. Інструкції, відповідальність, передбачена статтею 4 Закону "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" (далі - Закону), до суб'єктів господарювання не застосовується.

Щодо випадків, зазначених у пункті 1.8 Інструкції, виявлених податковими органами до набрання чинності постанови Правління Національного банку України від 13.12.06 р. N 455 (далі - Постанова) зазначаємо наступне.

Згідно статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до статті 56 Закону України "Про Національний банк України" нормативно-правові акти Національного банку не мають зворотної сили, крім випадків, коли вони згідно з законом пом'якшують або скасовують відповідальність.

Враховуючи, що Постановою до Інструкції були внесені зміни, зокрема в частині розширення переліку випадків, при настанні яких уповноваженим банкам дозволяється знімати з контролю зовнішньоекономічні операції їх клієнтів-резидентів, що є в подальшому підставою для незастосування відповідальності, передбаченою статтею 4 Закону, то по раніше виявлених податковими органами випадках, які підпадають під виняток, зазначений у пункті 1.8 Інструкції та за наявності відповідних документів, що відповідають вимогам цього пункту, пеня за порушення термінів розрахунків нараховується лише до набрання чинності Постанови (до 28.01.07 р. включно).

 

2. Пунктом 1.9 Інструкції передбачено, що експортна, імпортна та лізингова операції можуть бути зняті з контролю за наявності належним чином оформлених документів про припинення зобов'язань за цими операціями зарахуванням, якщо:

  • вимоги випливають із взаємних зобов'язань між резидентом і нерезидентом, які є контрагентами за цими операціями;
  • вимоги однорідні;
  • строк виконання за зустрічними вимогами настав або не встановлений, або визначений моментом пред'явлення вимоги;
  • між сторонами не було спору щодо характеру зобов'язання, його змісту, умов виконання тощо.

Виходячи з викладеного наведені вище умови є підставою для прийняття податковими органами, здійсненого суб'єктами господарювання припинення зобов'язань за зовнішньоекономічними договорами шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог.

 

3. Згідно пункту 2.6 Інструкції банк знімає з контролю експортну операцію, якщо взаємні зобов'язання за експортним договором частково або повністю не виконані та відбувається часткове або повне повернення резиденту продукції, що була поставлена ним нерезиденту за цим договором, на підставі ВМД (типу ІМ-40 "Імпорт", ІМ-41 "Реімпорт", ІМ-75 "Відмова на користь держави", ІМ-76 "Знищення або руйнування") і за наявності інформації про цю операцію у реєстрі ВМД, а також за умови виконання вимог пункту 2.3 цього розділу щодо решти продукції.

Виходячи з викладеного, у разі встановлення під час перевірки випадків надходження валютної виручки не в повному обсязі відповідно до експортного договору в зв'язку з невиконанням договірних зобов'язань, при розрахунку розміру валютної виручки враховується часткове або повне повернення резиденту продукції, що була поставлена ним нерезиденту за цим договором, на підставі ВМД (типу ІМ-40 "Імпорт", ІМ-41 "Реімпорт", ІМ-75 "Відмова на користь держави", ІМ-76 "Знищення або руйнування").

 

4. Згідно пункту 3.1. Інструкції імпортні операції резидентів, які здійснюються на умовах відстрочення поставки, в разі коли таке відстрочення перевищує 90 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу, виставлення векселя на користь постачальника товару, що імпортується, або при застосуванні розрахунків у формі документарного акредитива з моменту здійснення банком платежу на користь нерезидента, потребують одержання ліцензії.

Здійснення поставки - оформлення ВМД (у випадку ввезення продукції на територію України, якщо така продукція згідно із законодавством України підлягає митному оформленню) або виконання нерезидентом усіх зобов'язань щодо поставки, покладених на нього за договором (в інших випадках).

Згідно пункту 14 статті 1 Митного кодексу України митне оформлення - виконання митним органом дій (процедур), які пов'язані із закріпленням результатів митного контролю товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України, і мають юридичне значення для подальшого використання цих товарів і транспортних засобів.

Згідно з Положенням про вантажну митну декларацію, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 09.06.97 р. N 574 (далі - Положення) ВМД - письмова заява встановленої форми, що подається митному органу і містить відомості про товари та транспортні засоби, які переміщуються через митний кордон України, митний режим, у який вони заявляються, а також іншу інформацію, необхідну для здійснення митного контролю, митного оформлення, митної статистики, нарахування податків, зборів та інших платежів.

ВМД, заповнена у звичайному порядку, - ВМД з установленим обсягом даних, на підставі якої завершується митне оформлення товарів і транспортних засобів у заявлений митний режим.

ВМД, заповнена у звичайному порядку, вважається оформленою за наявності на всіх її аркушах відбитка особистої номерної печатки посадової особи митниці, що здійснила митне оформлення товарів і транспортних засобів.

Згідно пункту 3.3 Інструкції банк знімає з контролю операцію резидента в разі імпорту продукції з увезенням її на територію України, якщо така продукція згідно із законодавством України підлягає митному оформленню, на підставі ВМД (типу ІМ-40 "Імпорт", ІМ-41 "Реімпорт", ІМ-72 "Магазин безмитної торгівлі", ІМ-75 "Відмова на користь держави", ІМ-76 "Знищення або руйнування") та за наявності інформації про цю операцію в реєстрі ВМД, а в інших випадках - після пред'явлення резидентом документа, який згідно з умовами договору засвідчує здійснення нерезидентом поставки продукції, виконання робіт, надання послуг.

Враховуючи викладене, при проведенні податковими органами перевірок імпортних операцій датою імпорту у випадку ввезення продукції на територію України, якщо така продукція згідно із законодавством України підлягає митному оформленню, слід вважати дату завершення оформлення ВМД (типу ІМ-40 "Імпорт", ІМ-41 "Реімпорт", ІМ-72 "Магазин безмитної торгівлі", ІМ-75 "Відмова на користь держави", ІМ-76 "Знищення або руйнування").

Слід звернути увагу, що пунктом 3.6. Інструкції передбачено, що якщо імпорт продукції (послуг, робіт) здійснюється без увезення з-за кордону цієї продукції (послуг, робіт) на територію України, то резидент, крім передбачених пунктом 3.3 цього розділу документів, які засвідчують поставку на його користь продукції (надання йому послуг, виконання робіт), подає також договір, який передбачає продаж цієї продукції нерезиденту та зарахування виручки від такого продажу на рахунки цього резидента в банках, або документи, які підтверджують потребу використання ним цієї продукції (послуг, робіт) за межами України.

Враховуючи викладене, у разі здійснення імпорту без увезення з-за кордону цієї продукції (послуг, робіт) на територію України, то завершенням цієї імпортної операції повинен бути договір, який передбачає продаж цієї продукції нерезиденту та зарахування виручки від такого продажу на рахунки цього резидента в банках, або документи, які підтверджують потребу використання ним цієї продукції (послуг, робіт) за межами України.

 

5. Розділом 7 Інструкції встановлено порядок інформування банками податкових органів, зокрема банки надсилають усі передбачені цим розділом повідомлення до десятого числа місяця, наступного за звітним.

Згідно пункту 7.10 банк надає податковим органам інформацію про виявлені у звітному місяці факти порушень згідно з додатком 7 в разі ненадходження в законодавчо встановлені строки (або строки, визначені в ліцензіях) виручки, товарів або об'єкта лізингу.

Звертаємо вашу увагу, що згідно абзацу 3 пункту 1.11 Інструкції податковим органам необхідно письмово повідомляти банк про відсутність порушень законодавчо встановлених строків розрахунків за операціями резидента, про які банком надавалася інформація цьому податковому органу згідно з пунктом 7.10 розділу 7 цієї Інструкції. Зазначене повідомлення має бути засвідчене підписом керівника (заступника керівника) податкового органу. У повідомленні зазначаються такі обов'язкові реквізити: повне найменування резидента/прізвище, ім'я, по батькові, місцезнаходження/місце проживання, ідентифікаційний код за ЄДРПОУ / ідентифікаційний номер за ДРФО (за наявності), номер і дата договору, повне найменування нерезидента, країна його реєстрації, термін проведення перевірки.

Заступник Голови

М. Романів

 

 

ОТНОСИТЕЛЬНО ОБЛОЖЕНИЯ НАЛОГОМ НА ПРИБЫЛЬ

 

Письмо Государственной налоговой администрации Украины

от 14 июня 2007 г. N 230/4/15-210

 

Государственная налоговая администрация Украины рассмотрела Ваше обращение <...> относительно обложения налогом на прибыль и сообщает.

1. Относительно включения расходов по уплате процентов за привлеченный кредит в состав валовых затрат

В соответствии с п/п. 1.11.1 п. 1.11 ст. 1 Закона Украины от 28 декабря 1994 года N 334/94-ВР "О налогообложении прибыли предприятий" (в редакции Закона Украины от 22 мая 1997 года N 283/ 97-ВР с изменениями и дополнениями) (далее - Закон) финансовый кредит - это денежные средства, предоставляемые банком-резидентом или нерезидентом, квалифицированным в качестве банковского учреждения согласно законодательству страны пребывания нерезидента, либо резидентами и нерезидентами, имеющими статус небанковских финансовых учреждений согласно соответствующему законодательству, а также иностранными правительствами или его* официальными агентствами либо международными финансовыми организациями и другими кредиторами-нерезидентами в заем юридическому или физическому лицу на определенный срок, для целевого использования и под процент. Правила предоставления финансовых кредитов устанавливаются Национальным банком Украины (в отношении банковских кредитов), а также Кабинетом Министров Украины (в отношении небанковских финансовых организаций) в соответствии с законодательством.

Особенности определения состава затрат плательщика налога в случае уплаты процентов по долговым обязательствам определены п. 5.5 ст. 5 Закона, подпунктом 5.5.1 которого предусмотрено, что в состав валовых затрат относятся любые расходы, связанные с выплатой или начислением процентов по долговым обязательствам (в том числе по любым кредитам, депозитам) в течение отчетного периода, если такие выплаты или начисления осуществляются в связи с ведением хозяйственной деятельности плательщика налога.

Исходя из изложенного расходы плательщика налога - дебитора по уплате процентов за привлеченный финансовый кредит, целевым использованием которого в соответствии с кредитным договором является пополнение оборотных средств, включаются в состав валовых затрат с учетом ограничений, установленных в п. 5.5 ст. 5 Закона, при условии расходования в течение срока действия кредитного договора денежных средств в сумме, эквивалентной основной сумме такого кредита, для целей ведения хозяйственной деятельности данного плательщика.

2. Относительно отражения курсовых разниц по основной сумме кредита, номинированного в валюте, в составе валовых затрат (доходов) дебитора и кредитора

Порядок налогообложения операций с расчетами в иностранной валюте определен п. 7.3 ст. 7 Закона.

Абзацем четвертым п/п. 7.3.3 п. 7.3 ст. 7 Закона предусмотрено, что в случае продажи (погашения) задолженности (ее части) плательщик налога должен признать прибыль или убыток от такой операции, которые рассчитываются как разность между балансовой стоимостью такой задолженности (ее части) на начало отчетного периода или на дату ее оприходования (возникновения), в зависимости от того, какое событие произошло позже, и балансовой стоимостью такой задолженности (ее части) на дату ее продажи (погашения). При этом прибыль, полученная в результате такого пересчета, увеличивает валовые доходы плательщика налога - кредитора и валовые затраты плательщика налога - дебитора, а убыток, полученный в результате такого пересчета, увеличивает валовые затраты плательщика налога - кредитора и валовые доходы плательщика налога - дебитора налогового периода, в течение которого произошла такая продажа (погашение).

Таким образом, в случае уменьшения курса иностранной валюты (например, с 5,3 грн за 1 доллар до 5,05 грн) в результате пересчета дебитор получает прибыль (курсовая разница - 0,25грн), на которую увеличивает свои валовые доходы, а кредитор соответственно увеличивает валовые затраты. В случае увеличения курса иностранной валюты (например, с 5,05 грн за 1 доллар до 5,3 грн) в результате пересчета дебитор получает убыток (курсовая разница - 0,25 грн), на который увеличивает валовые затраты, а кредитор соответственно увеличивает валовые доходы налогового периода, в течение которого произошла продажа (погашение) задолженности.

Заместитель Председателя

Л. Боенко

 

 

 

Про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення

 

Постанова Вищого господарського суду України

від 15 березня 2005 р.

 

Справа N 9/77-н

 

Відмовлено у порушенні провадження з перегляду ухвалою Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 28 квітня 2005 року.

 

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: [...] - головуючого, [...], [...] за участю представників: позивача [...] - дов. від 06.04.2004, відповідача [...] - дов. від 26.01.2005, розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому на постанову від 30.11.2004 Житомирського апеляційного господарського суду у справі N 9/77-Н господарського суду Хмельницької області за позовом Дочірнього підприємства "Алко Інвест Україна" до Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення N 000392200/0/1837 від 18.03.2004 ДПІ у м. Хмельницькому, встановив:

ДП "Алко Інвест Україна" до господарського суду Хмельницької області був заявлений позов про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення N 0000392200/0/1837 від 18.03.2004 ДПІ у м. Хмельницькому, яким позивачу донараховано 1948075 грн. податку на репатріацію та застосовані фінансові санкції у розмірі 3896150 грн.

Підставою прийняття оспорюваного рішення став акт N 611-23/4-31359573 від 15.03.2004 про результати планової комплексної документальної перевірки ДП "Алко Інвест Україна" з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.04.2002 по 31.12.2003, в якому зафіксовано порушення підприємством статті 13 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" в частині виплати доходу нерезиденту без підтвердження того факту, що нерезидент є податковим резидентом своєї країни.

Рішенням від 28.05.2004 господарського суду Хмельницької області (суддя [...]) позовні вимоги задоволено в повному обсязі шляхом визнання недійсним податкового повідомлення-рішення N 0000392200/0/1837 від 18.03.2004 ДПІ у м. Хмельницькому.

Рішення суду мотивоване пунктом 13.2 статті 13 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", відповідно до якого резидент або постійне представництво нерезидента, що здійснюють на користь нерезидента будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в гривнях), зобов'язані утримувати під час виплати такого доходу та додатково сплачувати податок на репатріацію доходів у розмірі 15 відсотків від суми такого доходу за рахунок такої виплати, якщо інше не передбачене нормами міжнародних угод, які набрали чинності.

З посиланням на Угоду між Урядом СРСР та Урядом Республіки Кіпр "Про уникнення подвійного оподаткування доходів і майна" господарські суди дійшли висновку про те, що здійснювані позивачем виплати на користь нерезидента не оподатковуються в Україні.

Крім того, мотивуючи рішення, господарські суди зазначили про наявність у позивача необхідної довідки на підтвердження того, що його контрагент є податковим резидентом своєї країни. Така довідка з врахуванням приписів пункту 6 Угоди, на думку господарського суду, могла бути надана позивачем протягом 2004 року.

За апеляційною скаргою ДПІ у м. Хмельницькому Житомирський апеляційний господарський суд (судді: [...] - головуючий, [...], [...]), переглянувши рішення господарського суду Хмельницької області в апеляційному порядку, постановою від 30.12.2004 залишив його без змін з тих же підстав.

ДПІ у м. Хмельницькому подала до Вищого господарського суду України касаційну скаргу на постанову Житомирського апеляційного господарського суду, в якій просить рішення та постанову у справі скасувати, у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі, мотивуючи касаційну скаргу доводами про неправильне застосування господарськими судами норм матеріального права, зокрема, Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України згідно з міжнародними договорами України про уникнення подвійного оподаткування".

В касаційній скарзі заявник посилається на те, що господарськими судами помилково не прийнято до уваги, що позивачем встановлений згаданою постановою порядок не дотримано, а тому у останнього були відсутні підстави виплачувати нерезиденту доход без утримання передбаченого статтею 13 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" податку на репатріацію.

Заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення присутніх в судовому засіданні представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено господарськими судами першої та апеляційної інстанції підставою прийняття оспорюваного у справі рішення ДПІ у м. Хмельницькому стали викладені в акті перевірки факти, що позивачем на користь компанії "Biostar Investments Limited" (Республіка Кіпр) сплачено 1327220,87 дол. США процентів за користування кредитом та 1108654 дол. США лізингових платежів. Податок на репатріацію доходів у відповідності зі статтею 13 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" не утримано, оскільки не підтверджено, як того вимагає постанова Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України згідно з міжнародними договорами України про уникнення подвійного оподаткування", той факт, що нерезидент є податковим резидентом своєї країни.

Згідно з пунктом 13.1 даної норми будь-які доходи, отримані нерезидентом із джерелом їх походження з України, від провадження господарської діяльності (в тому числі проценти та лізингова плата, що сплачуються на користь нерезидента) оподатковуються у порядку і за ставками, визначеними цією статтею.

Пунктом 13.2 цієї норми передбачено, що резидент або постійне представництво нерезидента, що здійснюють на користь нерезидента будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в гривнях), крім доходів, зазначених у пунктах 13.3 - 13.7, зобов'язані утримувати під час виплати такого доходу та додатково сплачувати податок на репатріацію доходів у розмірі 15 відсотків від суми такого доходу за рахунок такої виплати, якщо інше не передбачене нормами міжнародних угод, які набрали чинності.

Відповідно до статті 8 Угоди між Урядом СРСР та Урядом Республіки Кіпр "Про уникнення подвійного оподаткування доходів і майна" проценти, отримані в одній державі особою з постійним місцезнаходженням у другій державі, не підлягають оподаткуванню в першій державі.

Відповідно до частини 2 статті 10 цієї ж Угоди доходи, що отримуються особою з постійним місцезнаходженням в одній державі від продажу, обміну, оренди чи інших видів використання рухомого майна, за виключенням автотранспортних засобів, що знаходиться в другій державі, підлягають оподаткуванню тільки в першій державі.

Пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України згідно з міжнародними договорами України про уникнення подвійного оподаткування" передбачено, що підставою для звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України є подання нерезидентом з урахуванням особливостей, передбачених пунктами 5 і 6 цього Порядку, особі, яка виплачує йому доходи, довідки (або її нотаріально засвідченої копії), яка підтверджує, що нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір, а також інших документів, якщо це передбачено міжнародним договором.

Згідно з пунктом 6 Постанови особа, яка виплачує доходи нерезидентові у звітному (податковому) році, у разі подання нерезидентом довідки з інформацією за попередній звітний податковий період (рік) може застосувати положення міжнародного договору, зокрема щодо звільнення (зменшення) від оподаткування, у звітному (податковому) році з отриманням довідки після закінчення звітного (податкового) року.

Відповідно до вимог статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція виходить з обставин, встановлених у даній справі судом першої та апеляційної інстанції. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Так, господарськими судами першої та апеляційної інстанції встановлено та знайшло своє відображення в матеріалах справи, що позивач підтвердив належним доказом - сертифікатом від 20.05.2004 Інспекції з прибуткового податку Департаменту внутрішніх доходів Республіки Кіпр (а. с. а. с. 6 - 7 т. 3), той факт, що компанія "Biostar Investments Limited" є резидентом Кіпру, її дохід підлягає оподаткуванню податком у відповідності з Законом "Про прибутковий податок Республіки Кіпр", що спростовує викладені в касаційній скарзі доводи податкової служби про порушення позивачем Порядку звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України та у відповідності з пунктами 4 та 6 постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України згідно з міжнародними договорами України про уникнення подвійного оподаткування" є підставою для звільнення від оподаткування в Україні оспорюваних видів доходу нерезидента.

Враховуючи викладене, касаційна інстанція вважає обґрунтованим висновок господарських судів першої та апеляційної інстанції про невідповідність оспорюваного податкового повідомлення-рішення законодавчим приписам, а отже, таке податкове повідомлення-рішення правомірно визнано судами недійсним.

Рішення та постанова у справі прийняті у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, підстав для їх зміни чи скасування не вбачається.

Керуючись статтями 1117, пунктом 1 статті 1119, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України постановив:

Рішення від 28.05.2004 господарського суду Хмельницької області та постанову від 30.11.2004 Житомирського апеляційного господарського суду у справі N 9/77-Н господарського суду Хмельницької залишити без змін, а касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому - без задоволення.

 

 

 

Щодо порядку застосування статті 6 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок" стосовно права власника арештованих акцій брати участь в управлінні товариством шляхом голосування на загальних зборах

 

Роз'яснення Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку

від 3 липня 2007 р. N 9

 

Затверджено Рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку України

від 3 липня 2007 р. N 1564

 

Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку відповідно до пункту 23 статті 7 Закону України "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні" роз'яснює питання щодо права власника арештованих акцій брати участь у загальних зборах акціонерних товариств, відповідно до статті 6 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок".

Частина 6 статті 6 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок" передбачає, що прості акції надають їх власникам право на отримання частини прибутку акціонерного товариства у вигляді дивідендів, на участь в управлінні акціонерним товариством, на отримання частини майна акціонерного товариства у разі його ліквідації та інші права, передбачені законом, що регулює питання створення, діяльності та припинення акціонерних товариств. Частина 7 передбачає, що привілейовані акції надають їх власникам переважні, стосовно власників простих акцій, права на отримання частини прибутку акціонерного товариства у вигляді дивідендів та на отримання частини майна акціонерного товариства у разі його ліквідації, а також надають права на участь в управлінні акціонерним товариством у випадках, передбачених статутом і законом, який регулює питання створення, діяльності та припинення акціонерних товариств.

Згідно зі статтею 41 Закону України "Про господарські товариства" акціонери (їх представники), які беруть участь у загальних зборах, реєструються із зазначенням кількості голосів, яку має кожний учасник. Реєстрація акціонерів (їх представників), які прибули для участі у загальних зборах, здійснюється згідно з реєстром акціонерів у день проведення загальних зборів виконавчим органом акціонерного товариства або реєстратором на підставі укладеного з ним договору.

Відповідно до статей 316 - 317 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Зміст права власності полягає у тому, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Питання накладення арешту на майно врегульовано Законом України "Про виконавче провадження". Зокрема, відповідно до статті 55 згаданого Закону арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, якою накладається арешт на майно боржника та оголошується заборона на його відчуження; винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні в банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

Арешт застосовується:

- для забезпечення збереження майна боржника, що підлягає наступній передачі стягувачеві або реалізації;

- для виконання рішення про конфіскацію майна боржника;

- при виконанні ухвали суду про накладення арешту на майно, що належить відповідачу і знаходиться у нього чи в інших осіб.

Ця ж стаття передбачає, що арешт на цінні папери накладається в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 7 Порядку накладення арешту на цінні папери, затвердженого постановою КМУ від 22.09.99 р. N 1744, іменні цінні папери у документарній формі обмежуються в обігу шляхом їх блокування реєстроутримувачем на особовому рахунку власника невідкладно після отримання копії відповідної постанови державного виконавця. Блокування полягає в припиненні реєстрації переходу права власності на іменні цінні папери, обтяжені зобов'язаннями.

Відповідно до пункту 1 Положення про порядок ведення реєстрів власників іменних цінних паперів, затвердженого рішенням Комісії від 17 жовтня 2006 року N 1000, блокування іменних цінних паперів - операція реєстроутримувача щодо припинення реєстрації переходу права власності на цінні папери, обтяжені зобов'язаннями, що обмежують їх обіг на визначений строк та/або до настання певної події.

Згідно з пунктом 8 вищезгаданого Порядку цінні папери, випущені у бездокументарній формі, та знерухомлені цінні папери, на які накладено арешт, обмежуються в обігу шляхом здійснення облікової операції невідкладно після отримання копії постанови державного виконавця. У цьому разі частина або вся кількість цінних паперів на рахунку власника обмежується в обігу шляхом виконання відповідного облікового запису.

Пункт 3.2 Положення про депозитарну діяльність, затвердженого рішенням Комісії від 17 жовтня 2006 року N 999, визначає, що облікові операції - депозитарні операції з ведення рахунків у цінних паперах та відображення операцій з цінними паперами, наслідком яких є зміна кількості цінних паперів на рахунках у цінних паперах, встановлення або зняття обмежень щодо їх обігу, а також зміна місця зберігання (знаходження) депозитарних активів.

Обіг цінних паперів - вчинення правочинів, пов'язаних з переходом прав власності на цінні папери і прав за цінними паперами, за винятком договорів, що укладаються під час розміщення цінних паперів (стаття 1 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок").

Таким чином, до вирішення справи у судовому порядку щодо позбавлення акціонера права власності на акції власник акцій має право на участь у загальних зборах. Оскільки такі дії власника не є діями щодо відчуження акцій та не призводять до переходу прав власності на акції до іншої особи.

                                                                                                                                           Голова Комісії

А. Балюк

 

 

 

Щодо визначення інвестиційного прибутку від продажу акцій, які попередньо були придбані за рахунок векселя

 

Лист Державної податкової адміністрації України

від 13 липня 2007 р. N 14019/7/17-0717

 

Васко А. О.

м. Запоріжжя, 69114

Державним податковим адміністраціям в АР Крим, областях, мм. Києві і Севастополі

 

Державна податкова адміністрація України розглянула Ваш лист від 16.06.2007 р. щодо визначення інвестиційного прибутку від продажу акцій, які попередньо були придбані за рахунок векселя, і повідомляє.

Оподаткування інвестиційних прибутків регламентується п. 9.6 ст. 9 Закону України від 22.05.2003 р. N 889 "Про податок з доходів фізичних осіб" (далі - Закон), згідно із яким інвестиційний прибуток розраховується як позитивна різниця між доходом, отриманим платником податку від продажу окремого інвестиційного активу, та його вартістю, що розраховується виходячи з суми витрат, понесених у зв'язку з придбанням такого активу.

Статтею 14 Закону України від 23.02.2006 р. N 3480 "Про цінні папери та фондовий ринок" визначено, що вексель є цінним папером, якій посвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити після настання строку платежу визначену суму власнику векселя (векселедержателю).

Згідно із ст. 4 Закону України від 5 квітня 2001 року N 2374-III "Про обіг векселів в Україні" у разі видачі (передачі) векселя відповідно до договору припиняються грошові зобов'язання щодо платежу за цим договором та виникають грошові зобов'язання щодо платежу за векселем.

Відповідно до статті 47 Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі, запровадженого Женевською конвенцією 1930 року, всі трасанти, акцептанти, індосанти і особи, які забезпечують авалем платіж за переказним векселем, є солідарне зобов'язаними перед держателем. Держатель має право подати позов до кожної з цих осіб окремо і до всіх разом, при цьому необов'язково додержуючись тієї послідовності, в якій вони брали зобов'язання.

Отже, погашення векселя може відбутися не останнім його власником (в даному випадку Вами), а іншою особою (попереднім трасантом, акцептантом, авалістом, індосантом цього векселя), тобто фактичні витрати на виконання укладеного Вами договору купівлі-продажу акцій (на погашення даного векселя) можуть бути взагалі Вами не понесені.

Враховуючи наведене, оскільки у звітному податковому періоді (році), за який розраховується інвестиційний прибуток, Вами особисто не було погашено згаданий вексель, то Вами фактично не були понесені витрати на компенсацію вартості придбаних у цьому ж податковому році цінних паперів (акцій).

                                                                                                                                    Заступник Голови

О. В. Матвєєв

 

 

 

Щодо відображення в бухгалтерському обліку та фінансовій звітності операцій із сплати частини чистого прибутку (доходу) до державного бюджету

 

Лист Міністерства фінансів України

від 24 травня 2007 р. N 31-34000-10-10/10655

 

Міністерство фінансів України на запит щодо відображення в бухгалтерському обліку та фінансовій звітності операцій із сплати частини чистого прибутку (доходу) до державного бюджету повідомляє.

Згідно статті 63 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" та постанови Кабінету Міністрів України від 29 січня 2007 року N 68 "Про затвердження Порядку відрахування господарськими організаціями до державного бюджету частини чистого прибутку (доходу)" державні підприємства сплачують до Державного бюджету України частину прибутку (доходу) у розмірі 15 відсотків.

Відповідно до статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Первинним документом щодо визначення належної до сплати частини прибутку до бюджету є бухгалтерська довідка, яка складається на підставі Розрахунку частини чистого прибутку (доходу), що підлягає сплаті до державного бюджету за результатами щоквартальної фінансово-господарської діяльності в 2007 році, складеного відповідно до наказу Державної податкової адміністрації України від 3 квітня 2007 року N 207. Спрямування підприємствами державного сектору економіки частини чистого прибутку на квартальну і річну дату балансу відображається відповідно до Положення про порядок бухгалтерського обліку окремих активів та операцій підприємств державного, комунального секторів економіки і господарських організацій, які володіють та/або користуються об'єктами державної, комунальної власності, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 19 грудня 2006 року N 1213, та Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 30 листопада 1999 року N 291, на належну до бюджету суму прибутку відповідно до законодавства - за дебетом субрахунку 443 "Прибуток, використаний у звітному періоді" і кредитом рахунку 67 "Розрахунки з учасниками" та одночасно за дебетом рахунку 67 і кредитом рахунку 64 "Розрахунки за податками й платежами".

Зазначена сума дивідендів згідно з положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку "2 Баланс", 5 "Звіт про власний капітал", затвердженими наказом Міністерства фінансів України від 31 березня 1999 року N 87, відображається у рядках 350 і 550 Балансу (форма N 1) та рядку 140 графи 8 Звіту про власний капітал (форма N 4).

                                                                                                                                  Заступник Міністра

Т. І. Єфименко

 

 

 

Щодо сплати підприємствами кримінально-виконавчої системи частини прибутку (доходу)

 

Лист Державної податкової адміністрації України

 від 9 липня 2007 р. N 13611/7/15-0217

 

Державна податкова адміністрація України розглянула листи ДПА у Дніпропетровській області <...> і повідомляє наступне.

 

1. Щодо питання сплати у 2007 році підприємствами кримінально-виконавчої системи частини прибутку (доходу).

Пунктом 1 Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.05.06 р. N 678, зокрема, підприємства установ кримінально-виконавчої системи виключені з кола платників, що здійснюють відрахування до загального фонду державного бюджету частину прибутку (доходу) за результатами фінансово-господарської діяльності у 2005 році (крім частини прибутку (доходу), сплаченої відповідно до статті 65 Закону України "Про Державний бюджет України на 2005 рік") та наростаючим підсумком щоквартальної фінансово-господарської діяльності у 2006 році.

Проте дія вказаної постанови Кабінету Міністрів України обмежена у часі, оскільки прийняття цього нормативного документа обумовлено статтею 67 Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік", який в свою чергу затверджує повноваження органам державної влади здійснювати виконання Державного бюджету України протягом бюджетного періоду, тобто на один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року (статті 2 та 3 Бюджетного Кодексу України).

Отже, за ті звітні періоди, що встановлені статтею 67 Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" і припадають на 2006 бюджетний рік, підприємства установ кримінально-виконавчої системи не здійснюють відрахування до загального фонду державного бюджету частину прибутку (доходу).

Що стосується зобов'язань по сплаті частини чистого прибутку (доходу) у 2007 році, то нормами статті 63 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" та нормами Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.01.07 р. N 68, підприємства установ кримінально-виконавчої системі не виключені з кола платників цього платежу.

Натомість статтею 63 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" встановлено, що частина прибутку (доходу) сплачується до Державного бюджету України або місцевих бюджетів за результатами фінансово-господарської діяльності 2006 року (крім частини прибутку (доходу), сплаченої відповідно до статті 67 Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" та наростаючим підсумком щоквартальної фінансово-господарської діяльності у 2007 році.

Зважаючи на те, що статтею 63 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" встановлені періоди, за результатами яких розраховується та сплачується частина прибутку (доходу), підприємства установ кримінально-виконавчої системи у 2007 році повинні сплатити цей платіж за результатами фінансово-господарської діяльності 2006 року та щоквартальної фінансово-господарської діяльності у 2007 році, розрахованої за методом наростаючого підсумку, у Порядку та за нормативами встановленими постановою Кабінету Міністрів України від 29.01.07 р. N 68.

 

2. Щодо питання організації роботи структурних підрозділів ДПІ в частині організації роботи по скасуванню державної реєстрації платників податку на прибуток, які не звітують більше року, повідомляємо, що наказом ДПА України від 27.01.07 р. N 36 "Про внесення змін до Методичних рекомендацій щодо взаємодії між підрозділами органів державної податкової служби України, при адмініструванні податку на прибуток, затверджених наказом ДПА України від 11.12.06 р. N 766" зазначене питання вирішене.

Заступник Голови

Л. Боєнко

 

 

 

Щодо правомірності визначення платежу у вигляді частини прибутку (доходу), що вилучається до бюджету, податковим зобов'язанням відповідно до пп. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 Закону України від 21.12.2000 р. N 2181-III "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" та застосування штрафних санкцій за порушення податкового законодавства відповідно до ст. 17 цього Закону

 

Лист Державної податкової адміністрації України

від 6 червня 2007 р. N 11221/7/15-0317

 

Державній податковій адміністрації у м. Києві

 

Державна податкова адміністрація України розглянула лист щодо правомірності визначення платежу у вигляді частини прибутку (доходу), що вилучається до бюджету, податковим зобов'язанням відповідно до пп. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 Закону України від 21.12.2000 р. N 2181-III "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (далі - Закон N 2181-III) та застосування штрафних санкцій за порушення податкового законодавства відповідно до ст. 17 цього Закону і повідомляє.

Відповідно до п. 19 ст. 2 Бюджетного кодексу України доходи бюджету - це усі податкові, неподаткові та інші надходження на безповоротній основі, справляння яких передбачено законодавством України (включаючи трансферти, дарунки, гранти).

Починаючи з 2003 року законами України про Державний бюджет України на відповідний рік запроваджено обов'язковий платіж у вигляді відрахувань до Державного бюджету України частини прибутку (доходу).

Відповідно до п. 1.9 ст. 1 Закону України від 28.12.94 р. N 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" під дивідендами розуміється платіж, який здійснюється юридичною особою - емітентом корпоративних прав чи інвестиційних сертифікатів на користь власника таких корпоративних прав (інвестиційних сертифікатів) у зв'язку з розподілом частини прибутку такого емітента, розрахованого за правилами бухгалтерського обліку. До дивідендів прирівнюється також платіж, який здійснюється державним некорпоратизованим, казенним чи комунальним підприємством на користь відповідно держави або органу місцевого самоврядування у зв'язку з розподілом частини прибутку такого підприємства. При цьому наявність чи відсутність прибутку, розрахованого згідно з правилами податкового обліку, не може впливати на прийняття чи неприйняття рішення щодо нарахування дивідендів.

Відповідно до ст. 14 Закону України від 25.06.91 р. N 1251-XII "Про систему оподаткування" до загальнодержавних податків і зборів (обов'язкових платежів) належить, зокрема, податок на прибуток підприємств, у тому числі дивіденди, що сплачуються до бюджету державними некорпоратизованими, казенними або комунальними підприємствами.

Враховуючи наведене, платіж у вигляді частини прибутку (доходу), що здійснюється державними некорпоратизованими, казенними або комунальними підприємствами, прирівняно до податку на прибуток підприємств.

Таким чином, пп. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 Закону N 2181-III щодо визначення податкового зобов'язання контролюючим органом застосовується до платників податків, які здійснюють відрахування частини прибутку (доходу) до державного бюджету і є державними некорпоратизованими, казенними або комунальними підприємствами.

Водночас повідомляємо, що наказом ДПА України від 03.04.2007 р. N 207 затверджено форму Розрахунку частини чистого прибутку (доходу), що підлягає сплаті до державного бюджету за результатами щоквартальної фінансово-господарської діяльності в 2007 році, та Порядок його складання.

Щодо застосування штрафних санкцій відповідно до ст. 17 Закону N 2181-III, то роз'яснення із зазначеного питання надано в листі ДПА України від 23.05.2005 р. N 10017/7/15-1117.

                                                                                                                                     Заступник Голови

Л. Є. Боєнко

 

 

 

Относительно использования субъектом предпринимательской деятельности - физическим лицом собственного автомобиля в служебных целях

 

Письмо Государственного комитета Украины по вопросам регуляторной политики и предпринимательства

от 31 мая 2007 г. N 3903

 

Государственный комитет Украины по вопросам регуляторной политики и предпринимательства рассмотрел Ваше письмо относительно использования субъектом предпринимательской деятельности - физическим лицом собственного автомобиля в служебных целях и в пределах компетенции сообщает следующее.

Действующим законодательством не установлены ограничения относительно использования собственного автомобиля в служебных целях.

В соответствии с Законом Украины от 01.06.2000 N 1775-III "О лицензировании определенных видов хозяйственной деятельности" лицензированию подлежит деятельность по предоставлению услуг по перевозке грузов автомобильным транспортом общего пользования как отдельный вид хозяйственной деятельности.

Лицензию не требуется получать в случае, если СПД - физическое лицо осуществляет перевозку материалов и оборудования, необходимых для выполнения собственных работ по ремонту бытовой, компьютерной техники, и не заключает договоров на перевозку груза.

По поводу учета расходов на содержание собственного автомобиля, используемого в служебных целях, следует отметить, что порядок налогообложения по упрощенной системе налогообложения установлен Указом Президента Украины от 03.07.98 N 727/98 "Об упрощенной системе налогообложения, учета и отчетности субъектов малого предпринимательства" (далее - Указ).

Положениями Указа не предусмотрена необходимость наличия у СПД - физического лица первичных документов, подтверждающих состав понесенных расходов.

В соответствии с Указом субъекты предпринимательской деятельности, избравшие способ налогообложения по упрощенной системе, не определяют объект налогообложения как разность между полученными доходами и понесенными расходами, а уплачивают единый налог по установленной ставке.

Однако на основании пункта 8 Порядка выдачи Свидетельства об уплате единого налога, утвержденного приказом Государственной налоговой администрации Украины от 29.10.99 N 599, СПД обязаны в хронологической последовательности отражать общие суммы доходов и расходов текущего отчетного периода в Книге учета доходов и расходов (ф. N 10). При этом накопительный учет понесенных расходов СПД могут вести в произвольной форме.

В случае если СПД - физическое лицо является плательщиком налога на добавленную стоимость, для получения налогового кредита по НДС такой субъект в соответствии с требованиями Закона Украины "О налоге на добавленную стоимость" обязан документально подтвердить, что сумма НДС начислена (уплачена) в связи с приобретением товаров, которые в дальнейшем будут использоваться при налогооблагаемых операциях в рамках хозяйственной деятельности СПД. Только при наличии подтверждающих документов СПД будет иметь право на получение налогового кредита.

Такими документами являются: приказ об использовании автомобиля в хозяйственной деятельности СПД, в котором желательно указать марку автомобиля, номерной знак и способ его использования в хозяйственной деятельности СПД, и путевые листы, в которых указаны маршруты следования, пробег автомобиля и количество израсходованного горючего.

Для субъекта хозяйствования - юридического лица для осуществления компенсационных выплат работнику в случае использовании его транспорта в хозяйственной деятельности подтверждающими документами являются заявление работника, договор между работником и предприятием, разрешение руководителя на выплату компенсации, распоряжение о назначении ответственного за использование автомобиля, ежемесячное распоряжение на выплату суммы компенсации.

Общая система налогообложения отличается от упрощенной системы порядком налогообложения доходов, полученных от осуществления предпринимательской деятельности, то есть возможностью на сумму понесенных расходов уменьшить сумму дохода, подлежащего налогообложению.

СПД - юридические лица, облагающие налогом доходы по общей системе, в соответствии с Законом Украины от 28.12.94 N 334/94-ВР "О налогообложении прибыли предприятий" (далее - Закон N 334) имеют право уменьшить доход, подлежащий налогообложению, на сумму валовых затрат.

Согласно подпункту 5.3.1 пункта 5.3 статьи 5 Закона N 334 не включаются в состав валовых затрат расходы на нужды, не связанные с ведением хозяйственной деятельности, в том числе на финансирование личных нужд физических лиц, за исключением выплат, предусмотренных пунктами 5.6 и 5.7 данной статьи, и в других случаях, предусмотренных нормами данного Закона.

Таким образом, в состав валовых затрат плательщика налога могут быть отнесены расходы на возмещение стоимости услуг физического лица только в том случае, если эти расходы связаны с ведением хозяйственной деятельности плательщика налога и подтверждены соответствующими документами первичного бухгалтерского учета, а не с финансированием личных нужд физических лиц - работников предприятия.

Следует также указать, что согласно подпункту 5.3.9 пункта 5.3 статьи 5 Закона N 334 не относятся в состав валовых затрат какие-либо расходы, не подтвержденные соответствующими расчетными, платежными и другими документами, обязательность ведения и хранения которых предусмотрена правилами ведения налогового учета.

С целью усовершенствования организации первичного учета работы автомобильного транспорта Государственным комитетом статистики Украины утвержден приказ от 17.02.98 N 74 "Об утверждении типовой формы первичного учета работы служебного легкового автомобиля и Инструкции о порядке ее применения" (далее - приказ N 74). Согласно пункту 2 приказа N 74 применение путевого листа типовой формы N 3 и исполнение положений Инструкции считаются обязательными для применения всеми субъектами предпринимательской деятельности, учреждениями и организациями независимо от ведомственного подчинения и формы собственности, которые эксплуатируют служебные легковые автомобили или для которых по их заказу осуществляется транспортное обслуживание служебными легковыми автомобилями.

Следовательно, расходы на возмещение стоимости услуг работника по использованию таким работником в служебных целях собственного легкового автомобиля должны быть подтверждены соответствующими расчетными, платежными и другими документами, которыми являются заявление от работника, договор между работником и предприятием, соответствующие приказы руководителя предприятия относительно возмещения расходов работника, путевые листы, чеки на приобретение горюче-смазочных материалов и т. п.

Вместе с тем в соответствии с пунктом 1.23 статьи 1 Закона N 334 бесплатно предоставленные товары (работы, услуги) - это:

- товары, предоставляемые плательщиком налога согласно договорам дарения, другим договорам, не предусматривающим денежной или другой компенсации стоимости таких материальных ценностей и нематериальных активов или их возврата, либо без заключения таких соглашений;

- работы и услуги, предоставляемые плательщиком налога без требования о компенсации их стоимости;

- бесплатно предоставленные услуги - это работы и услуги, предоставляемые плательщиком налога без требования о компенсации их стоимости.

То есть в случае использования собственного автомобиля работника в служебных целях без компенсации стоимость такой услуги предприятие включает в состав валового дохода в соответствии с пунктом 4.1 статьи 4 и пунктом 1.31 статьи 1 Закона N 334.

В отношении размеров компенсации за использование легковых автомобилей следует отметить, что в соответствии с приказом Министерства финансов и Министерства экономики от 15.06.95 N 104/94 "О внесении изменений в приказ от 12.11.93 N 88" нормы приказа "Об утверждении норм денежных средств на представительские цели, рекламу и выплату компенсации за использование личных легковых автомобилей для служебных поездок и порядка их расходования", положения, регулирующие расходы хозрасчетных предприятий и организаций, утратили силу.

Вместе с тем с целью определения объемов компенсации расходов на горюче-смазочные материалы следует руководствоваться приказом Минтранса Украины от 10.02.98 N 43 (далее - приказ N 43), которым утверждены Нормы расходов горючего и смазочных материалов на автомобильном транспорте, согласно которому нормы расходов горючего и смазочных материалов на автомобильном транспорте предназначены для планирования потребности предприятий, организаций и учреждений в отношении горюче-смазочных материалов и контроля за их расходами, ведения отчетности, введения режима экономии и рационального использования нефтепродуктов, а также могут применяться для разработки удельных норм расходов горючего.

Указанный нормативный документ содержит широкий перечень базовых линейных норм расходов горючего для отечественных и импортных автомобилей: грузовых бортовых автомобилей, тягачей, самосвалов, автобусов, легковых и специальных автомобилей. В нормах предусмотрена система коэффициентов корректировки норм расходов горючего, в частности надбавки за работу зимой устанавливаются в зависимости от фактической температуры воздуха.

Кроме того, при определении суммы компенсационных расходов за основу следует брать нормы амортизационных отчислений, что приводит к необходимости документального подтверждения стоимости легкового автомобиля. Таким документом может быть акт экспертной оценки. Поэтому в данном случае необходимо произвести экспертную оценку автомобиля.

Следовательно, только при условии выполнения всех вышеуказанных требований плательщик налога может включить в состав валовых затрат расходы на возмещение стоимости услуг физического лица, связанные с ведением хозяйственной деятельности плательщика налога.

Что касается налогообложения доходов СПД - физических лиц, полученных от осуществления предпринимательской деятельности, то его порядок определяется в соответствии с Законом Украины от 22.05.2003 N 889-IV "О налоге с доходов физических лиц".

Что касается использования средств с текущего счета СПД, то Положением о ведении кассовых операций в национальной валюте в Украине, утвержденным постановлением [Правления] Национального банка Украины от 15.12.2004 N 637 (далее - Положение N 637), предусмотрено, что наличная выручка (наличность) предприятий (предпринимателей), в том числе наличность, полученная из банка, используется ими для обеспечения нужд, возникающих в процессе их функционирования, а также для проведения расчетов с бюджетами и государственными целевыми фондами по налогам и сборам (обязательным платежам).

При этом юридические лица в соответствии с пунктом 3.1 Положения N 637 кассовые операции оформляют кассовыми ордерами, расходными ведомостями, расчетными документами, документами по операциям с применением платежных карточек, другими кассовыми документами, которые согласно законодательству Украины подтверждали бы факт продажи (возврата) товаров, предоставления услуг, получения (возврата) наличных средств.

Вместе с тем Положение N 637 не содержит обязательного условия относительно указания цели использования наличности при снятии средств с текущего счета СПД.

                                                                                                                       Заместитель Председателя

Г. Билоус

 

 

 

Щодо окремих питань бухгалтерського обліку незавершених капітальних інвестицій

 

Лист Міністерства фінансів України

від 13 червня 2007 р. N 31-34000-30/23-4118/4425

 

Міністерство фінансів України на запит щодо окремих питань бухгалтерського обліку незавершених капітальних інвестицій повідомляє.

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 "Основні засоби", затверджене наказом Міністерства фінансів України від 27 квітня 2000 року N 92, визначає методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про основні засоби, інші необоротні матеріальні активи та незавершені капітальні інвестиції в необоротні матеріальні активи, а також розкриття інформації про них у фінансовій звітності.

Незавершеними капітальними інвестиціями в необоротні матеріальні активи визнаються капітальні інвестиції у будівництво, виготовлення, реконструкцію, модернізацію, придбання об'єктів необоротних матеріальних активів, уведення яких в експлуатацію на дату балансу не відбулося, а також авансові платежі для фінансування будівництва.

До основних засобів відносяться матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва або постачання товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік).

Таким чином, незавершені капітальні інвестиції не є об'єктами основних засобів, обліковуються в окремій групі, а також їх вартість не підлягає переоцінці та амортизації.

Авансові платежі для фінансування будівництва, зокрема проектних робіт, якщо існує впевненість про їх неповернення боржником, за якими минув строк позовної давності, визнаються безнадійною дебіторською заборгованістю і обліковуються відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 10 "Дебіторська заборгованість", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 8 жовтня 1999 року N 237.

                                                                                                                                   Заступник Міністра

Т. І. Єфименко

 

 

ЩОДО ДЕЯКИХ ПИТАНЬ ОПОДАТКУВАННЯ

 

Лист Державної податкової адміністрації України

від 12 квітня2007 p. N 4047/5/15-0215

 

На виконання доручення Кабінету Міністрів України від 15.03.2007 р. N 102149/1/1-07 Державна податкова адміністрація України розглянула <...> лист від 22.02.2007 р. N А-02-2 щодо деяких питань оподаткування і в межах компетенції повідомляє.

 

1. Відповідно до статті 570 Цивільного кодексу України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання.

Згідно з Типовим договором про завдаток грошова сума, сплачена боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, має статус завдатку.

Відповідно до норм статті 517 Цивільного кодексу України, правові наслідки порушення або припинення зобов'язання, забезпеченого завдатком, полягають у тому, що сторони додатково пов'язані гарантією, згідно з якою, якщо сторона, яка передала завдаток, ухиляється від виконання договору, вона втрачає завдаток; якщо ж від виконання зобов'язання ухиляється сторона, яка отримала завдаток, вона зобов'язана повернути його іншій стороні в подвійному розмірі.

Другим пунктом статті 570 Цивільного кодексу України передбачено, що у випадку, якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

Відповідно до норм п. 4.1 ст. 4 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (далі - Закон) валовий доход - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за її межами.

Таким чином, завдаток, отриманий платником податку v грошовій формі, який виступає гарантією укладання договору купівлі-продажу нерухомості, включається до валового доходу такого платника податку відповідно до норм пункту 4.1 ст. 4 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

 

2. Статтею 656 Цивільного кодексу України визначено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Предметом договору купівлі-продажу можуть бути майнові права. До договору купівлі-продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не випливає зі змісту або характеру цих прав.

Виходячи з викладеного, при купівлі-продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю-продаж. тобто продаж майнових прав прирівнюється до продажу товару.

Відповідно до п. 1.6 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (далі - Закон) товари - це матеріальні та нематеріальні активи, а також цінні папери та деривативи, що використовуються у будь-яких операціях, крім операцій з їх випуску (емісії) та погашення.

Матеріальний актив - це основні фонди та оборотні активи у будь-якому виді, що відрізняється від коштів, цінних паперів, деривативів та нематеріальних активів (п. 1.1 ст. 1 Закону).

Підпунктом 4.1.1 п. 4.1 ст. 4 Закону визначено, що валовий дохід включає загальні доходи від продажу товарів (робіт, послуг), у тому числі допоміжних та обслуговуючих виробництв, що не мають статусу юридичної особи, а також доходи від продажу цінних паперів, деривативів, іпотечних сертифікатів участі, іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю, сертифікатів фондів операцій з нерухомістю (за винятком операцій з їх первинного випуску (розміщення), операцій з їх кінцевого погашення (ліквідації) та операцій з консолідованим іпотечним боргом відповідно до закону).

Відповідно до пп. 11.3.1 п. 11.3 ст. 11 Закону датою збільшення валового доходу вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу, у разі продажу товарів (робіт, послуг) за готівку - дата її оприбуткування в касі платника-податку, а за відсутності такої-дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного надання результатів робіт (послуг) платником податку.

Отже, операції з реалізації забудовником за договором купівлі-продажу майнових прав на нерухомість оподатковуються на загальних підставах та відображаються у складі валових доходів відповідно до пп. 11.3.1 п. 11.3 ст. 11 Закону.

 

3. Законом України "Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю" (далі - Закон N 978) встановлено загальні принципи, правові та організаційні засади залучення коштів фізичних і юридичних осіб в управління з метою фінансування будівництва житла та особливості управління цими коштами.

Відповідно до ст. 2 Закону N 978 у цьому Законі терміни вживаються в такому значенні:

Фонд фінансування будівництва (далі - ФФБ) - це кошти, передані управителю ФФБ в управління, які використані чи будуть використані управителем у майбутньому на умовах Правил фонду та договорів про участь у ФФБ.

Управитель - це фінансова установа, яка від свого імені діє в інтересах установників управління майном і здійснює управління залученими коштами згідно із законодавством, Правилами фонду та отримала в установленому порядку дозвіл/ліцензію.

Договір управителя із забудовником (далі - договір) - це договір, який регулює взаємовідносини управителя із забудовником щодо організації спорудження об'єктів будівництва з використанням отриманих в управління управителем коштів та подальшої передачі забудовником об'єктів інвестування установникам управління.

Відповідно до статті 13 Закону N 978 система функціонування ФФБ передбачає передачу управителем довірителям, які повністю проінвестували закріплені за ними об'єкти інвестування, майнових прав на ці об'єкти інвестування за договором про уступку майнових прав.

Відповідно до пп. 7.9.1 п. 7.9 ст. 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (далі - Закон) не включаються до валового доходу і не підлягають оподаткуванню кошти або майно, залучені платником податку у зв'язку з залученням платником податку коштів або майна в довірче управління, коштів у депозит (вклад), у тому числі шляхом випуску ощадних (депозитних) сертифікатів (іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю), або на інші строкові чи довірчі рахунки, в тому числі шляхом емісії (випуску) облігацій, а також поверненням платнику податку коштів або майна з довірчого управління, а також основної суми депозиту (вкладу), в тому числі шляхом погашення (викупу) ощадних (депозитних) сертифікатів (іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю), або з інших строкових чи довірчих рахунків, відкритих іншими особами на користь такого платника податку, в тому числі шляхом погашення облігацій.

При цьому пп. 7.9.2 п. 7.9 ст. 7 Закону передбачено, що не включаються до валових витрат кошти або майно, надані платником податку у зв'язку з поверненням платником податку коштів або майна з довірчого управління, основної суми депозитів (вкладів), у тому числі залучених шляхом випуску ощадних (депозитних) сертифікатів, іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю, або коштів з інших строкових чи довірчих рахунків, у тому числі шляхом погашення (викупу) облігацій, а також розміщенням платником податку коштів або майна в довірче управління, коштів у депозит (вклад), утому числі шляхом придбання ощадних (депозитних) сертифікатів, іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю, або на інші строкові та довірчі рахунки, відкриті на користь такого платника податку, в тому числі шляхом придбання облігацій.

Отже, передача майнових прав на об'єкти інвестування за договором про уступку майнових прав у податковому обліку управителя не відображається.

Заступник голови

Л. Боєнко

 

 

 

ЩОДО ОПОДАТКУВАННЯ БУДІВНИЦТВА

 

Лист Державної податкової адміністрації України

від 1 листопада 2006 р. N 5696/Г/15-0314

 

1. Підприємство-орендар земельної ділянки укладає з забудовником договір, за яким забудовнику делегуються функції замовника для отримання дозволів на будівництво. За цим договором орендар земельної ділянки після спорудження об'єкта отримує у власність частину приміщень збудованого об'єкта. Всі витрати на будівництво несе забудовник. Чи може забудовник, що здійснює будівництво, включати до складу валових витрат видатки, що відносяться до тієї частини об'єкта, яка після його зведення стає власністю підприємства - орендаря земельної ділянки?

2. Підприємство придбає квартири і передає їх виконавчому органу місцевого самоврядування для подальшого відселення в них сімей, що мешкають в будівлі, що призначена для знесення. Після знесення підприємство будує на місці знесеної будівлі об'єкт для продажу. Чи може бути віднесеною до складу валових витрат підприємства вартість квартир, придбаних для відселення мешканців будівлі, що підлягає знесенню?

3. Під час землевідведення забудовник сплачує власнику ділянки компенсацію неотриманого врожаю, що міг би бути вирощеним на зазначеній ділянці. На вказаній земельній ділянці забудовник зводить об'єкт для подальшого продажу. Чи може бути включеною до складу валових витрат сплата зазначеної компенсації?

4. Під час очищення будівельного майданчика підприємство сплачує відшкодування вартості спилених зелених насаджень. На зазначеному майданчику забудовник зводить об'єкт для подальшого продажу Чи може бути включеною до складу валових витрат сплата зазначених відшкодувань?

5. Забудовник придбає стару будівлю для знесення з метою будівництва нового об'єкту, який призначено для подальшої реалізації покупцям. Чи слід вартість зазначеної старої будівлі обраховувати у прирості балансової вартості запасів за правилом п.5.9 Закону "Про оподаткування прибутку підприємств"?

 

<...> У разі якщо будівництво об'єкта здійснюється з метою подальшої реалізації цього об'єкта (тобто об'єкт не входитиме до складу основних фондів платника податку), а також без застосування довгострокового договору, то поставлені у листі питання чітко врегульовані Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств" (далі - Закон) та іншими нормативно-правовими актами.

Так, витрати підприємства-забудовника вказуються в кошторисній документації (кошторисних нормативах), яка складається відповідно до ДБН Д.1.1-1-2000 (Правила визначення вартості будівництва, затверджені наказом Державного комітету з будівництва та архітектури від 27.08.2000 р. N 174). При визначенні вартості будівель (об'єктів), будівництво яких здійснюється із залученням бюджетних коштів або коштів підприємств, установ і організацій державної власності, ДБН Д. 1.1-1-2000 носять обов'язковий характер, при будівництві за рахунок інших джерел фінансування - рекомендаційний характер, і їх застосування обумовлюється контрактом.

Відповідно до підпункту 1.3.1 п. 1.3 розділу 1 ДБН Д. 1.1-1-2000 кошторисні нормативи повинні забезпечувати достовірне визначення вартості будівництва.

Підпунктом 5.2.1 п. 5.1 ст. 5 Закону встановлено, щодо складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці. При цьому згідно з пунктом 5.1 ст. 5 Закону зазначені витрати повинні мати безпосередній зв'язок із господарською діяльністю платника податку.

Отже, якщо витрати підприємства-забудовника, що пов'язані із будівництвом об'єкта, передбачено кошторисом (який забезпечує достовірне визначення вартості будівництва) і вони пов'язані із веденням господарської діяльності підприємства, зазначені витрати належать до складу валових на підставі підпункту 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону.

При цьому відповідно до абзацу четвертого пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 не підлягають віднесенню до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Таким чином, платник податку має право включати до складу валових витрат лише витрати, які підтверджено відповідними розрахунковими, платіжними та іншими (первинними) документами.

Згідно з пунктом 5.9 ст. 5 Закону платник податку веде податковий облік приросту (убутку) балансової вартості товарів (крім тих, що підлягають амортизації, та цінних паперів), сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, напівфабрикатів, малоцінних предметів (далі - запасів) на складах, у незавершеному виробництві та залишках готової продукції, витрати на придбання та поліпшення (перетворення, зберігання) яких включаються до складу валових витрат згідно з цим Законом (за винятком тих, що отримані безкоштовно).

Тобто товари, витрати на придбання і поліпшення яких включаються до складу валових, беруть участь в перерахунку по пункту 5.9 Закону.

Заступник Голови

Л. Боєнко

 

 

 

ПРИМЕНЕНИИ ШТРАФНЫХ (ФИНАНСОВЫХ) САНКЦИЙ ЗА НАРУШЕНИЕ НОРМ ЗАКОНА "О ПАТЕНТОВАНИИ НЕКОТОРЫХ ВИДОВ ПРЕДПРИНИМАТЕЛЬСКОЙ ДЕЯТЕЛЬНОСТИ"

 

Письмо Государственной налоговой администрации Украины

от 30 мая 2007 г. N 10785/7/15-0417

 

Государственная налоговая администрация рассмотрела письмо о применении штрафных (финансовых) санкций за нарушение норм Закона Украины от 23.03.96 г. N 98/96-ВР "О патентовании некоторых видов предпринимательской деятельности" (с изменениями и дополнениями) (далее - Закон 98/96-ВР) и сообщает следующее.

Частью 1 статьи 1 Закона 98/96-ВР определено, что объектом правового регулирования согласно этому Закону является торговая деятельность за наличные средства, а также с использованием других форм расчетов и кредитных карточек на территории Украины, деятельность по обмену наличных валютных ценностей (включая операции с наличными платежными средствами, выраженными в иностранной валюте, и с кредитными карточками), а также деятельность по оказанию услуг в сфере игорного бизнеса и бытовых услуг.

Согласно части 3 статьи 2 Закона 98/96-ВР торговый патент выдается за плату субъектам предпринимательской деятельности государственными налоговыми органами по месту нахождения этих субъектов или месту нахождения их структурных (обособленных) подразделений, субъектам предпринимательской деятельности, осуществляющим торговую деятельность или оказывающим бытовые услуги (кроме передвижной торговой сети), - по месту нахождения пункта продажи товаров или пункта по оказанию бытовых услуг, а субъектам предпринимательской деятельности, осуществляющим торговлю через передвижную торговую сеть, - по месту регистрации этих субъектов.

Пунктом 3 статьи 9 Закона N 98/96-ВР установлено, что контроль за соблюдением требований данного Закона осуществляется государственными налоговыми органами.

Статьей 8 Закона N 98/96-ВР определено, что в случае нарушения требований данного Закона ответственность несут субъекты предпринимательской деятельности, осуществляющие торговую деятельность, операции по торговле наличными валютными ценностями, операции по оказанию услуг в сфере игорного бизнеса и бытовых услуг.

Следовательно, государственный налоговый орган по результатам проверки соблюдения субъектами хозяйствования норм Закона N 98/96-ВР осуществляет расчет штрафных санкций и составляет решение о применении штрафных санкций.

Статьей 55 Хозяйственного кодекса предусмотрено, что субъектами хозяйствования признаются участники хозяйственных отношений, осуществляющие хозяйственную деятельность, реализуя хозяйственную компетенцию (совокупность хозяйственных прав и обязанностей), имеющие отдельное имущество и несущие ответственность по своим обязательствам в пределах этого имущества, кроме случаев, предусмотренных законодательством.

Субъектами хозяйствования являются:

хозяйственные организации - юридические лица, созданные в соответствии с Гражданским кодексом Украины, государственные, коммунальные и другие предприятия, созданные в соответствии с этим Кодексом, а также другие юридические лица, осуществляющие хозяйственную деятельность и зарегистрированные в установленном законом порядке;

граждане Украины, иностранцы и лица без гражданства, осуществляющие хозяйственную деятельность и зарегистрированные в соответствии с законом в качестве предпринимателей.

Подпунктом 7.1 пункта 7 Порядка направления органами государственной налоговой службы Украины налоговых уведомлений налогоплательщикам, утвержденного приказом ГНА Украины от 21.06.2001 г. N 253 и зарегистрированного в Министерстве юстиции Украины 6 июля 2001 г. под N 567/5758 (с изменениями и дополнениями) (далее - Порядок N 253), установлено, что налоговый орган осуществляет расчет суммы штрафных (финансовых) санкций и принимает в соответствии с Законом Украины "О применении регистраторов расчетных операций в сфере торговли, общественного питания и услуг", законами по вопросам внешнеэкономической деятельности и другими законодательными актами, которыми налоговым органам предоставлено право применять штрафные (финансовые) санкции, решение о применении штрафных (финансовых) санкций, которое составляется по форме согласно приложению 8 (форма "С").

Согласно статье 9 Закона 98/96-ВР суммы штрафов, взимаемых государственным налоговым органом с субъектов хозяйствования за нарушение норм данного Закона, подлежат перечислению в бюджет местного самоуправления (местного бюджета) по месту платы за торговый патент.

В случае установления должностными лицами органа государственной налоговой службы нарушения требований Закона 98/96-ВР по месту нахождения филиала (хозяйственного объекта), которое территориально не совпадает с местом нахождения и регистрации субъекта хозяйствования, которому такой филиал (хозяйственный объект) принадлежит, акт проверки согласовывается и подписывается должностными лицами такого филиала (хозяйственного объекта).

При этом субъект хозяйствования, которому принадлежит филиал (хозяйственный объект), в обязательном порядке должен быть в письменном виде уведомлен о дате проведенной проверки, установленных при ее проведении нарушениях законодательства, факте составления и вручения должностным лицам филиала (хозяйственного объекта) акта проверки, а также о том, что по результатам рассмотрения материалов проверки в установленном законодательством Украины порядке будет принято решение о применении к субъекту хозяйствования штрафных (финансовых) санкций за установленные в ходе проверки нарушения законодательства.

Учитывая приведенное, в случае установления при проведении проверки филиала (хозяйственного объекта), не являющегося юридическим лицом, нарушения требований Закона 98/96-ВР решение о применении штрафных (финансовых) санкций) принимается к субъекту хозяйствования - юридическому лицу органом государственной налоговой службы по месту выдачи патента с обязательным согласованием акта проверки с должностными лицами филиала (хозяйственного объекта) и письменным уведомлением об этом субъекта хозяйствования, в состав которого входит такой филиал (хозяйственный объект). При этом в решении о применении штрафных (финансовых) санкций указываются счета местного бюджета по месту осуществления платы за торговый патент.

Заместитель председателя

Л. Боенко

 

 

 

Про плату за землю

 

Лист Державної податкової адміністрації України

від 25 червня 2007 р. N 3147/С/17-0315

 

Державна податкова адміністрація України розглянула Ваш лист <...> щодо орендної плати за земельну ділянку і повідомляє.

Земельні відносини в Україні регулюються Земельним кодексом України від 25.10.2001 року N 2768-ІІІ (далі - Кодекс), згідно з яким всі землі України поділяються відповідно до їх цільового призначення.

Справляння плати за землю, а також відповідальність платників та контроль за правильністю обчислення і справляння земельного податку здійснюється відповідно до Закону України від 03.07.1992 року N 2535-ХП "Про плату за землю", із змінами та доповненнями (далі - Закон N 2535).

Кодексом і Законом N 2535 встановлено, що використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати і визначається залежно від грошової оцінки земель.

Згідно із Законом N 2535 (стаття 5) об'єктом плати за землю є земельна ділянка, яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди. Суб'єктом плати за землю (платником) є власник землі і землекористувач, у тому числі орендар, тобто безпосередньо ті юридичні або фізичні особи, яким земля передана у власність або надана в користування, у тому числі на умовах оренди.

Орендні відносини в Україні регулюються Законом України від 2 жовтня 2003 року N 1211-IV "Про оренду землі", із змінами та доповненнями (далі - Закон N 1211) статтею 1 якого визначено, що оренда землі - це засноване на договорі строкове, платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Відповідно до статті 13 Закону N 1211-ІV, договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно із статтею 18 Закону N 1211-ІV договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.

Відповідно до статті 21 Закону N 1211-ІV, орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди.

Згідно із пунктом 11 постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 1998 р. N 2073 "Про затвердження Порядку державної реєстрації договорів оренди землі" (далі постанова КМУ N 2073) державний орган земельних ресурсів у 20-денний термін перевіряє подані документи на відповідність чинному законодавству та за результатами перевірки готує висновок про державну реєстрацію або обґрунтований висновок про відмову у такій реєстрації і передає реєстраційну справу відповідному виконавчому комітету сільської, селищної та міської ради за місцем розташування земельної ділянки, для засвідчення факту державної реєстрації або відмови у такій реєстрації.

Відповідно до пункту 12 постанови КМУ N 2073 факт державної реєстрації засвідчується у 10-денний термін гербовою печаткою та підписом голови відповідної ради, або уповноваженої посадової особи.

Згідно із статтею 14 Закону N 2535 платники земельного податку, а також орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності (крім громадян) самостійно обчислюють суму земельного податку та орендної плати щороку за станом на 1 січня і до 1 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою центральним податковим органом, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов'язку подання щомісячних декларацій.

Платник податків має право подавати щомісячно нову звітну податкову декларацію, що не звільняє його від обов'язку подання податкової декларації до 1 лютого поточного року, у тому числі і за нововідведені земельні ділянки, що не звільняє від обов'язку подання податкової декларації протягом місяця з дня виникнення права на нововідведену земельну ділянку, протягом 20 календарних днів місяця наступного за звітним.

Підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку, яка перебуває у державній або комунальній власності, як встановлено ст. 13 Закону N 2535, є договір оренди такої земельної ділянки.

Наказом Державної податкової адміністрації України від 20 грудня 2005 року N 588 "Про затвердження форми податкової декларації орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності" затверджена форма податкової декларації орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Згідно із підпунктом 17.1.1 пункту 17.1 статті 17 Закону N 2181-III платник податків, що не подає податкову декларацію у строки, визначені законодавством, сплачує штраф у розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за кожне таке неподання або затримку.

Враховуючи вищезазначене, платником орендної плати за землю до бюджету є орендар земель державної або комунальної власності на підставі укладеного з відповідним органом місцевого самоврядування чи органом виконавчої влади договором оренди землі і який набирає чинності після його державної реєстрації.

Заступник Голови

І.В. Приймак

 

 

 

Щодо оподаткування ПДВ операцій з поставки земельних ділянок

 

Лист Державної податкової адміністрації України

від 9 серпня 2007 р. N 15802/7/16-1517-01

 

ДПАУ розглянула лист щодо оподаткування ПДВ операцій з поставки земельних ділянок і повідомляє.

Облік операцій з придбання та продажу землі як окремого об'єкта та як об'єкта нерухомості із землею встановлено п. 8.9 ст. 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Так, відповідно до пп. 8.9.1 ст. 8 Закону платник податку веде окремий облік операцій з продажу або купівлі землі як окремого об'єкта власності. Витрати, пов'язані з таким придбанням, не підлягають включенню до валових витрат звітного податкового періоду або до групи основних фондів з метою амортизації. Якщо в майбутньому цей платник податку продаватиме об'єкт нерухомого майна із землею під цим об'єктом, разом чи окремо, такий платник податку повинен в обліку відобразити окремий продаж об'єкта нерухомого майна та землі.

Тобто, якщо платник податку придбав земельну ділянку окремо від об'єкта нерухомого майна, розташованого на ній, він веде окремий облік цієї ділянки відповідно до пп. 8.9.1 ст. 8 Закону.

У разі коли об'єкт нерухомого майна (нерухомість) придбавається платником податку разом із землею, яка знаходиться під таким об'єктом чи є передумовою для забезпечення функціонального використання такого об'єкта нерухомості відповідно до норм, визначених законодавством, амортизації підлягає сукупна вартість такого основного фонду та такої землі за нормами, визначеними ст. 8 Закону для основних фондів групи 1.

При цьому норми пп. 8.9.1 ст. 8 Закону не застосовуються. Тобто, в майбутньому така земля не може бути відчужена як окремий об'єкт власності, а з метою оподаткування вважається, що її вартість включається до вартості об'єкта нерухомості.

При оподаткуванні операцій з поставки земельних ділянок ПДВ необхідно враховувати норми пп. 5.1.17 ст. 5 Закону України "Про податок на додану вартість", відповідно до якого звільняються від оподаткування операції з поставки (продажу, передачі) земельних ділянок, земельних паїв, крім тих, що знаходяться під об'єктами нерухомого майна та включаються до їх вартості відповідно до законодавства (з урахуванням положень пп. 5.1.19 ст. 5 Закону про ПДВ).

В той же час згідно з пп. 5.1.19 Закону про ПДВ звільненню від оподаткування ПДВ підлягають операції з безоплатної приватизації житлового фонду, присадибних ділянок та земельних паїв відповідно до законодавства, а також з надання послуг, отримання яких є передумовою приватизації житлового фонду, присадибних ділянок та земельних паїв, а також приватизації цілісних майнових комплексів.

Таким чином, якщо здійснюється операція з поставки (продажу, передачі) земельної ділянки, що знаходиться під об'єктом нерухомості, як окремого об'єкта, то така операція з відчуження звільняється від оподаткування ПДВ (за умови відображення в обліку такої ділянки як окремого об'єкта).

У випадку, коли здійснюються операції з поставки (продажу, передачі) об'єкта нерухомості разом із землею, яка знаходиться під таким об'єктом та включається до його вартості (та підлягає амортизації), то такі операції підлягають оподаткуванню ПДВ на загальних підставах.

Якщо поставці (продажу, передачі) підлягає об'єкт нерухомості без землі, на якій знаходиться така нерухомість, то така операція з відчуження нерухомого об'єкта оподатковується ПДВ у загальновстановленому порядку.

                                                                                                                                     Заступник Голови

О. Матвєєв

 

 

 

ОТНОСИТЕЛЬНО СОГЛАСОВАНИЯ РАСХОЖДЕНИЙ В ЗАКОНОДАТЕЛЬСТВЕ В ЧАСТИ ПРАВОВОГО РЕГУЛИРОВАНИЯ ФОРМЫ ДОГОВОРА АРЕНДЫ ЗЕМЛИ

 

Письмо Комитета Верховной рады Украины по вопросам аграрной политики и земельных отношений

от 14 июня 2007 г. N 06-13/14-586

 

1. Обязательна ли нотариальная форма удостоверения договора аренды земельного участка в случае оформления аренды земли между двумя субъектами хозяйствования?

2. Действительно ли из-за отсутствия нотариально удостоверенного договора использовать земельный участок запрещено, а такое использование будет считаться самовольным занятием земли?

 

Сообщаем, что Ваше обращение, адресованное Комитету, относительно согласования расхождений в законодательстве в части правового регулирования формы договора аренды земли рассмотрено.

Комитет в соответствии со своей компетенцией разъясняет следующее.

Часть первая статьи 14 Закона Украины "О внесении изменений в Закон Украины "Об аренде земли" (от 2 октября 2003 года N 1211-IV) установила, что: "Договор аренды земли заключается в письменной форме и по желанию одной из сторон может быть удостоверен нотариально".

Часть вторая статьи 290 Хозяйственного кодекса Украины (от 16 января 2003 года N 436-IV, вступившего в силу с 31 января 2004 года) установила, что: "2. Аренда земельного участка без договора, заключенного в письменной форме, удостоверенного нотариально и зарегистрированного в установленном законом порядке, не допускается".

Кабинет Министров Украины 5 июня 2007 года внес в Верховную Раду Украины проект Закона Украины о внесении изменений в некоторые законодательные акты Украины (регистр. N 3624), которым предлагается привести в соответствие указанную норму Хозяйственного кодекса Украины с Законом Украины "Об аренде земли".

 

Председатель Комитета

М. Гладий

 

 

 

Щодо порядку державної реєстрації договорів оренди землі

 

Лист Державної інспекції з контролю за використанням і охороною земель

Державного комітету України по земельних ресурсах

від 18 квітня 2007 р. N 6-8-783/342

 

Начальнику Управління з контролю за використанням та охороною земель у Полтавській області

О. В. Авраменку

 

У Держземінспекції розглянуто звернення Полтавської облдержземінспекції від 20.03.2007 N 01-02-01/463 щодо надання роз'яснення стосовно порядку державної реєстрації договорів оренди землі. За результатами розгляду повідомляємо наступне.

Відповідно до статті 20 Закону України "Про оренду землі" укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації.

Згідно з пунктом 4 Тимчасового порядку ведення державного реєстру земель, затвердженого наказом Держкомзему України від 02.07.2003 N 174 (далі - Тимчасовий порядок), державна реєстрація державного акта на право власності на земельну ділянку, державного акта на право постійного користування земельною ділянкою, договору оренди землі здійснюється шляхом внесення записів реєстрації до книги реєстрації.

Державну реєстрацію державного акта на право власності на земельну ділянку, державного акта на право постійного користування земельною ділянкою, договору оренди землі у книзі реєстрації здійснює оператор (реєстратор) - структурні підрозділи державного підприємства "Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах" (далі - Центр ДЗК), у межах повноважень якого є земельна ділянка.

Однак, Порядком державної реєстрації договорів оренди землі, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.98 N 2073, встановлено, що державна реєстрація договорів оренди землі проводиться виконавчим комітетом сільської, селищної та міської ради, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями за місцем розташування земельної ділянки.

Тобто, на даний час, виникло питання, яким нормативно-правовим актом керуватися під час реєстрації договорів оренди землі.

На думку Держземінспекції, необхідно застосовувати Тимчасовий порядок, оскільки спеціальним органом щодо ведення державного реєстру земель по відношенню до органів місцевого самоврядування є Центр ДЗК (його структурні підрозділи) у складі Держкомзему України.

Крім того, постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 N 1088 повноваження щодо ведення державного реєстру земель покладені на Центр ДЗК.

Зазначений нормативно-правовий акт прийнято пізніше, ніж Порядок державної реєстрації договорів оренди землі (постанова Кабінету Міністрів України від 25.12.98 N 2073), отже, застосовується нормативно-правовий акт, прийнятий пізніше (конкуренція загальної та спеціальної норм, де перевагу має спеціальна норма).

Начальник інспекції

О. М. Нечипоренко

 

 

 

Относительно необходимости переоформления договора аренды земельного участка юридическим лицом

 

Письмо Государственного агентства земельных ресурсов Украины

от 5 июля 2007 г. N 14-17-12/2166

 

Госземагентством рассмотрено Ваше обращение <...> относительно необходимости переоформления договора аренды земельного участка юридическим лицом - правопреемником юридического лица - арендатора и возможности приобретения иностранным юридическим лицом по договору купли-продажи земельного участка для сооружения объектов, связанных с осуществлением предпринимательской деятельности в Украине.

Относительно первого вопроса сообщаем, что в соответствии с частью четвертой статьи 32 Закона Украины "Об аренде земли" реорганизация юридического лица - арендатора не является основанием для изменения условий или расторжения договора, если иное не предусмотрено договором аренды земли. Согласно частям первой - пятой статьи 59 Хозяйственного кодекса Украины, статье 107 Гражданского кодекса Украины реорганизация осуществляется путем преобразования, слияния, присоединения, разделения и выделения и, правопреемник реорганизованного юридического лица определяется в зависимости от способа реорганизации:

1) при слиянии субъектов хозяйствования все имущественные права и обязанности каждого из них переходят к субъекту хозяйствования, созданному в результате слияния;

2) при присоединении одного или нескольких субъектов хозяйствования к другому субъекту хозяйствования к этому последнему переходят все имущественные права и обязанности присоединенных субъектов хозяйствования;

3) при разделении субъекта хозяйствования все его имущественные права и обязанности переходят по разделительному акту (балансу) в соответствующих долях к каждому из новых субъектов хозяйствования, образованных в результате данного разделения;

4) при выделении одного или нескольких новых субъектов хозяйствования к каждому из них переходят по разделительному акту (балансу) в соответствующих долях имущественные права и обязанности реорганизованного субъекта;

5) при преобразовании одного субъекта хозяйствования в другой к вновь созданному субъекту хозяйствования переходят все имущественные права и обязанности предыдущего субъекта хозяйствования.

В соответствии со статьей 15 Закона Украины "Об аренде земли" существенным условием договора аренды земли является объект аренды - земельный участок установленного размера с определенным месторасположением, и, таким образом, если к юридическому лицу - правопреемнику перешло право аренды земли в полном объеме, то нет оснований для расторжения договора аренды и, соответственно, переоформления договора не требуется.

Относительно второго вопроса сообщаем, что сравнительный анализ частей первой, второй статьи 82, статьи 129 ЗКУ позволяет сделать вывод, что иностранные юридические лица имеют право приобретать право собственности на земельные участки несельскохозяйственного назначения на основании гражданско-правовых соглашений (в том числе по договорам купли-продажи):

а) в пределах населенных пунктов в случае приобретения объектов недвижимого имущества и для сооружения объектов, связанных с осуществлением предпринимательской деятельности в Украине;

б) за пределами населенных пунктов в случае приобретения объектов недвижимого имущества.

Также в соответствии с частью первой статьи 120 ЗКУ к лицу, приобретшему жилой дом, строение или сооружение, переходит право собственности на земельный участок, на котором они размещены, без изменения целевого назначения, в размерах, установленных договором. В соответствии с изложенным выше иностранное юридическое лицо может получать в собственность на основании договора купли-продажи земельный участок несельскохозяйственного назначения в пределах населенного пункта для сооружения объектов для осуществления предпринимательской деятельности, а при условии приобретения объекта недвижимого имущества также и за пределами населенного пункта в размере, установленном договором, однако без изменения целевого назначения земельного участка.

                                                                                                         Первый заместитель Председателя

Ю. Олексиенко

 

 

 

Щодо можливості роботи на одному підприємстві одночасно п'ятьох головних бухгалтерів як бухгалтерської служби на чолі з керівником бухгалтерської служби

 

Лист Міністерства фінансів України

від 14 червня 2007 р. N 31-34000-30-10/12241

 

Міністерство фінансів України щодо можливості роботи на одному підприємстві одночасно п'ятьох головних бухгалтерів як бухгалтерської служби на чолі з керівником бухгалтерської служби повідомляє.

Відповідно до частини 4 статті 8 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" для забезпечення ведення бухгалтерського обліку підприємство самостійно може обирати такі форми організації, як введення до штату підприємства посади бухгалтера або створення бухгалтерської служби на чолі з головним бухгалтером. Форма організації бухгалтерського обліку визначається в наказі про облікову політику підприємства.

Головний бухгалтер або особа, на яку покладено ведення бухгалтерського обліку, визначається наказом керівника та, відповідно до частини 7 статті 8 зазначеного Закону, забезпечує дотримання на підприємстві встановлених єдиних методологічних засад бухгалтерського обліку, складання і подання у встановлені строки фінансової звітності; організує контроль за відображенням на рахунках бухгалтерського обліку всіх господарських операцій; бере участь в оформленні матеріалів, пов'язаних з нестачею та відшкодуванням втрат від нестачі, крадіжки і псування активів підприємства; забезпечує перевірку стану бухгалтерського обліку у філіях, представництвах, відділеннях та інших відокремлених підрозділах підприємства.

                                                                                                                                   Заступник Міністра

Т. І. Єфименко

 

 

 

 


[на головну]

Додати коментар

Тільки зареєстровані учасники мають можливість приймати участь в обговоренні статей та матеріалів.
Будь ласка зареєструйтесь або авторизуйтесь.