Згідно зі статтями 553 – 559 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку частково або у повному обсязі. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. До поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання. Слід зауважити, що оскільки порука є додатковим зобов’язанням щодо основного, то укладення договору поруки можливе тільки після виникнення основного зобов’язання, посилання на яке в договорі є обов’язковим. Таким чином, погашення заборгованості шляхом надання договору поруки здійснюється відповідно до вимог чинного законодавства. Відповідно до п. 4 "а" ст. 5 Декрету КМУ від 19.02.93 р. N 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" не потребують індивідуальної ліцензії платежі в іноземній валюті, що здійснюються резидентами за межі України на виконання зобов'язань у цій валюті перед нерезидентами щодо оплати продукції, послуг, робіт, прав інтелектуальної власності та інших майнових прав, за винятком оплати валютних цінностей та за договорами (страховими полісами, свідоцтвами, сертифікатами) страхування життя. Враховуючи те, що відповідно до договору поруки поручитель має зобов'язання за виконання боржником (резидентом) свого зобов'язання перед кредитором (нерезидентом), то платежі резидента поручителя в іноземній валюті за кордон є виконанням ним цього зобов'язання перед нерезидентом щодо оплати товарів (робіт, послуг), що надані резиденту України та є такими, що не потребують індивідуальної ліцензії Національного банку України.